Перші подихи в темряві: як в Одесі рятують новонароджених українців під час обстрілів та блекаутів
11/ 08/ 2026
Попри щоденні російські обстріли Одеси в Перинатальному центрі Одеської обласної клінічної лікарні щодня народжується в середньому пять немовлят. Тут виходжують найвразливіших новонароджених — передчасно народжених дітей і малюків, які потребують інтенсивної медичної допомоги. Лікарі навчилися приймати пологи під час повітряних тривог, працювати під звуки вибухів, транспортувати найвразливіших пацієнтів до укриття й рятувати їх під час блекаутів. Як працює пологовий будинок в умовах війни та постійної загрози відключень електроенергії, команді Energy Act for Ukraine Foundation розповіла Тетяна Шпорук, лікарка-педіатриня-неонатологиня, завідувачка відділення постінтенсивного виходжування новонароджених Перинатального центру Одеської обласної клінічної лікарні.
Тетяно Михайлівно, яких немовлят сьогодні найчастіше доводиться рятувати?
Наші пацієнти — це найменші та найвразливіші діти. Близько 70% із них — недоношені новонароджені та малюки з екстремально низькою масою тіла — вагою 500–700 грамів. Ще близько 30% — це немовлята, які народилися у важкому стані, з вродженими вадами або наслідками складних пологів.
Війна, безумовно, вплинула на здоров’я вагітних жінок. Постійний стрес, тривоги, вимушені переїзди, порушення сну — усе це може сприяти передчасним пологам. Тож так, портрет пацієнта змінився: за роки повномасштабної війни частка недоношених дітей зросла приблизно на 5%.
Водночас загальна кількість пологів у регіоні зменшується: багато жінок виїжджають на захід України або за кордон. До того ж через постійні обстріли умови, в яких ми надаємо медичну допомогу, на жаль, теж змінилися не на краще.
Які шанси вижити у передчасно народжених дітей і від чого це залежать?
Тут немає однієї цифри чи ваги, яка остаточно визначає шанси дитини. Кожне немовля — окрема історія.
Офіційно в Україні виходжують дітей, народжених із 22-го тижня вагітності та з вагою від 500 грамів. Але в нашій практиці були й діти вагою 470 грамів. Якщо є серцебиття, рухи, ознаки життя, ми робимо все, щоб врятувати дитину.
Шанси залежать від терміну вагітності, стану легень, наявності інфекцій чи вроджених патологій, стану матері та того, наскільки швидко дитина отримала спеціалізовану допомогу.
Завдяки сучасному обладнанню, командній роботі та постійному вдосконаленню методів лікування ми сьогодні успішно виходжуємо навіть дітей з екстремально низькою масою тіла при народженні.
Цієї весни у вашому центрі народився малюк вагою менше одного кілограма, який залишився без батьківської опіки. Як склалася доля дитини?
Так, це була передчасно народжена дівчинка, яка зявилася на світ на 28-му тижні вагітності з критично малою вагою — 770 грамів. Перші 32 дні вона провела у відділенні реанімації, а потім її перевели до відділення постінтенсивного виходжування.
Фактично весь цей час ми були для неї родиною. Лікарі, медичні сестри, молодший медичний персонал — усі до неї дуже прикипіли.
Ми називали її Владою. Лікаря-реаніматолога, який її приймав, звати Владислав Віталійович, тому так почали називати і її. А вже за документами дівчинка стала Марією.
На момент виписки Марія важила вже 2 530 грамів. Її перевели до дитячого будинку, де вона й далі набирає вагу та розвивається. Попереду ще лікування супутніх проблем із зором, реабілітація і постійне медичне спостереження.
Одеса майже щодня живе під обстрілами. Що відбувається у відділенні, коли лунає повітряна тривога?
Для нас повітряна тривога — це не привід припиняти роботу. Діти не можуть чекати завершення небезпеки.
Якщо стан дитини дозволяє, ми перевозимо її в укриття разом із переносним обладнанням. Передусім це малюки, які дихають самостійно й можуть витримати транспортування. Але є діти, яких переміщувати надзвичайно ризиковано. Тоді ми залишаємося поруч і продовжуємо лікування там, де вони перебувають.
У реанімації, пологових залах, операційних та інтенсивній терапії для жінок встановлені броньовані жалюзі. Ми натискаємо кнопку — і вони автоматично опускаються. Броньовані жалюзі захищають від уламків і частково від шуму.
Останнім часом тривоги настільки часті, що іноді ми навіть не встигаємо підняти жалюзі — уже знову доводиться їх опускати.
Такі моменти дуже психологічно складні. Усі ми люди, у кожного вдома сімя, близькі, за яких ми хвилюємося. Але ми зосереджуємося на своїй роботі, тому що від наших дій залежить життя дитини.
Чи реагують новонароджені діти на вибухи?
Реагують, але не так, як старші діти. Якщо дитина двох-трьох років може почути вибух і заплакати, то у наших найменших пацієнтів реакція інша. Ми бачимо, як змінюється серцебиття, а самі малюки стають дуже млявими й майже не реагують на огляд.
Ми, дорослі, теж відчуваємо вибухову хвилю. А у передчасно народжених дітей нервова система ще незріла, тому вони особливо чутливі до таких навантажень. Я думаю, це питання ще не вивчене до кінця, але те, що вибухи впливають на таких немовлят, — беззаперечно.
Якщо уявити малюка вагою менше одного кілограма, які прилади мають працювати безперебійно, аби підтримати його життя?
Фактично все.
Інкубатор підтримує потрібну температуру й вологість, апарати допомагають дитині дихати, монітори цілодобово контролюють серцебиття, дихання та насичення крові киснем. Інфузомати з ювелірною точністю вводять ліки й поживні речовини.
Але навіть найдосконаліше обладнання не працює без людей. Поруч із кожною дитиною цілодобово перебуває команда лікарів і медичних сестер, які стежать за кожною зміною її стану.
Чи доводилося вам через обстріли працювати без електроенергії?
Так, звичайно. Це був справжній екстрим.
Коли в реанімації раптово зникало світло, пульсоксиметри, інфузомати, обігрівальні системи та інше обладнання починали одночасно пищати — стояла справжня какофонія.
Деякі апарати штучної вентиляції легень мають внутрішні батареї й можуть певний час працювати автономно. Але ти ніколи не знаєш, наскільки вистачить цього заряду.
Якщо на штучній вентиляції перебувають кілька дітей, біля кожної має бути мішок Амбу. Ним вручну підтримують дихання дитини через маску або інтубаційну трубку. У такі моменти один працівник вентилює одну дитину, інший — другу. Кожна вільна пара рук потрібна біля пацієнта.
Складно було й через батьків. Коли зникало світло, вони розуміли, що їхня дитина підключена до апаратів, і бігли до дверей реанімації запитувати, що відбувається. А всередині всі зайняті: хтось вручну підтримував дихання дитині, хтось контролював обладнання, хтось запускав резервне живлення. А тут потрібно ще й батьків заспокоювати.
І окремий виклик — генератор. Під час блекаутів я навчилася заправляти його, вмикати, перевіряти рівень пального й стежити, щоб воно не закінчилося. Адже до появи повноцінної автономної системи ми повністю залежали від генератора, запасу пального й того, чи вдасться швидко відновити електроживлення.
Що змінилося після появи у перинатальному центрі сонячної електростанції?
З появою гібридної сонячної системи, яку нам встановив благодійний фонд Energy Act for Ukraine Foundation, наша робота змінилась кардинально. Тепер, коли зникає зовнішнє живлення, світло може лише на мить блимнути. Обладнання навіть не починає сигналізувати — система автоматично перемикається, і ми продовжуємо працювати.
Ти бачиш, що світло блимнуло, але знаєш: усе працює. Вже немає тієї паніки — куди бігти, що робити, кого рятувати першим.
Стало набагато спокійніше й безпечніше працювати. Тепер ти не думаєш про електроенергію — ти думаєш про дитину.
Ми одразу говоримо батькам, що відділення забезпечене автономним електроживленням, обладнання працюватиме навіть під час відключень, а в приміщенні є броньовані жалюзі. Для них це теж дуже важливо і додає відчуття безпеки.
Що для вашої команди означає безперебійне електроживлення, коли одночасно потрібно доглядати кількох важких новонароджених?
Зараз ми виходжуємо трійню: двох братиків і сестричку. Такі діти майже завжди народжуються передчасно, тому потребують одночасної допомоги великої мультидисциплінарної команди та медичного обладнання, яке має працювати безперебійно. Малюки перебувають у відділенні, забезпеченому безперебійним електроживленням завдяки гібридній сонячній електростанції.
Хлопчики вже набрали майже по два кілограми, а дівчинка, хоча й народилася першою, поки що найменша — зараз вона важить 1680 грамів. Тож братики вже готові до виписки, але чекають на сестричку.
У мами є ще старші, але також маленькі діти, тому вона не може постійно перебувати у відділенні. Основний догляд за трійнею зараз забезпечує наш медичний персонал.
Наприклад, під час повітряної тривоги всіх трьох потрібно швидко взяти на руки, загорнути в ковдри й перенести до укриття. Якщо тривога триває дві-три години, там їх потрібно годувати, доглядати за ними й постійно контролювати їхній стан. Це складно і створює додаткове навантаження для команди, але інакше не можна — від цього залежить безпека наших маленьких пацієнтів.
Що сьогодні дає вам сили щоранку повертатися до цієї роботи?
Мене тримають люди, наш колектив. За ці роки ми стали справжньою родиною. Ми разом переживаємо найважчі моменти, підтримуємо одне одного, радіємо кожній перемозі наших маленьких пацієнтів і разом проживаємо втрати.
І, звичайно, сили повертатися до роботи дають діти. Це дуже вдячні пацієнти, і результат своєї роботи ти бачиш досить швидко. Коли малюк, який народився з вагою 600–700 грамів, спочатку не міг самостійно смоктати, а згодом уже їсть сам, а мама каже, що в нього вже є характер, — це дуже надихає. Саме заради таких моментів хочеться щоранку повертатися на роботу.
Мені подобається моя робота, хоча вона часто буває екстремальною. Але найголовніше — жінки продовжують народжувати. Отже, життя триває.
