Non-child problems with children’s clothing

25/ 06/ 2020

Тетяна Широченко. Координатор регуляторного комітету Європейської Бізнес Асоціації. Вимоги до дитячого одягу в Україні не відповідають європейським. Чому це погано не лише для споживачів, а й для виробників. Підприємства текстильної промисловості у всьому світі працюють у надзвичайно динамічному та конкурентному середовищі. Компанії гнучко та оперативно реагують на зовнішні виклики, зміни в поведінці споживачів та інноваційні процеси. Виробники текстилю, тканин, одягу, взуття постійно розширюють й оновлюють асортимент продукції, орієнтуючись на потреби споживачів різних вікових груп. Сегмент дитячого одягу посідає особливе місце серед асортименту товарів, оскільки запит на його якість та утилітарність дуже високий. Для пожвавлення розвитку цієї галузі в Україні необхідно вирішити низку проблем. Завданням №1 повинне стати осучаснення законодавства, а саме механізму контролю за безпечністю продукції. Виробництво дитячого одягу та взуття в Україні регулює наказ МОЗ восьмирічної давності, який переглядався лише раз, у 2016 році, і лише в частині панчішно-шкарпеткових виробів. Отже, на що варто звернути увагу? Класифікація одягу: це важливо? Наказ містить таку класифікацію одягу. Одяг першого шару – вироби, що контактують з шкірою людини (білизна, панчохи, шкарпетки, рукавиці, головні убори, пелюшки). Одяг другого шару – вироби, що мають обмежений контакт з шкірою людини (костюми, сукні, спідниці, блузи, сорочки, брюки, светри, джемпери). Епізодичний одяг (купальні, бальні і театральні костюми, святковий одяг). Така класифікація ускладнює трактування наказу і навряд чи може забезпечити належний рівень захисту здоровя дітей. Річ у тім, що чинне законодавство не містить визначення одягу, який використовується епізодично, а також не існує критеріїв, за якими можна чітко розмежувати одяг першого та другого шарів. На думку експертів асоціації, такий поділ недоречний, а вимоги до обох категорій мусять бути універсальними, бо з шкірою контактує кожен вид одягу. Натуральність = безпечність? Щодо вимог до складу текстильних виробів для дітей теж не все просто. Так, згідно з наказом, виробництво одягу першого та другого шарів для дітей віком до трьох років можливе лише з натуральних тканин, а одягу другого шару для дітей від трьох до семи років – за наявності мінімум 50% натурального волокна. Тобто безпечність одягу визначається з огляду на натуральність матеріалів. Чи виправданий такий підхід, враховуючи, що презумпція безпечності натуральних волокон в одязі для дітей не застосовується європейською спільнотою? Якщо проаналізувати вимоги ЄС та національні законодавства низки європейських країн, можна побачити, що в них не встановлені вимоги щодо використання винятково натуральних волокон в одязі для дітей. Натомість, особлива увага приділена вмісту певних небезпечних хімічних речовин, що належним чином не враховано в українському законодавстві. Відповідно, вимоги щодо використання натуральних та синтетичних волокон невиправдані з точки зору безпечності одягу для дітей, оскільки натуральні тканини можуть містити небезпечні хімічні речовини, набуті внаслідок обробки як на етапі вирощування рослин і тварин, так і на етапі обробки готової тканини. Більше того, наказ не врегульовує концентрацію оловоорганічних сполук та інших хімічних речовин, використання яких обмежене у ЄС відповідно до регламенту REACH. Деякі сполуки можуть застовуватися в текстильній продукції, проте їх використання в ЄС обмежене, бо може шкодити здоровю. Крім того, у нас не встановлені граничні показники вмісту небезпечних хімічних речовин у виробах, як це передбачено у країнах Євросоюзу. Таким чином, в Україні застосовуються абсолютно інші підходи і принципи визначення допустимих рівнів концентрації небезпечних речовин, що свідчить про невідповідність наказу нормам ЄС і найкращим європейським практикам. Безпека для дітей та можливості для виробників У Євросоюзі зараз бум попиту на дитячий одяг. Хоча рівень народжуваності у ЄС падає, проте рівень життя дозволяє батькам купувати новий одяг та не вдаватися до повторного вжитку дитячих речей. Тож не дивно, що національних виробників дитячого одягу приваблюють європейські ринки. Тимчасом застарілі вимоги законодавства в Україні ставлять наших виробників в неконкурентоспроможні умови порівняно з іноземними та ускладнюють їх вихід на ринки ЄС. Обмеження впливають і на асортимент імпортних товарів, адже завжди є ризик, що товар визнають невідповідним місцевим нормам. Найважливіше, що через законодавчі прогалини можуть постраждати діти, бо використання токсичних складових в тканинах може спричинити подразнення шкіри, алергію чи навіть більш серйозні захворювання. Щоб убезпечити дітей і встановити універсальні вимоги до виробників, слід гармонізувати та осучаснити галузеве українське законодавство. Зокрема, змінити наказ МОЗ №1138 з фокусом на регулювання вмісту небезпечних речовин в текстильних виробах замість повної заборони синтетики. Джерело: Економічна правда

Тетяна Широченко Координатор регуляторного комітету Європейської Бізнес Асоціації

Вимоги до дитячого одягу в Україні не відповідають європейським. Чому це погано не лише для споживачів, а й для виробників.

Підприємства текстильної промисловості у всьому світі працюють у надзвичайно динамічному та конкурентному середовищі.

Компанії гнучко та оперативно реагують на зовнішні виклики, зміни в поведінці споживачів та інноваційні процеси.

Виробники текстилю, тканин, одягу, взуття постійно розширюють й оновлюють асортимент продукції, орієнтуючись на потреби споживачів різних вікових груп.

Сегмент дитячого одягу посідає особливе місце серед асортименту товарів, оскільки запит на його якість та утилітарність дуже високий.

Для пожвавлення розвитку цієї галузі в Україні необхідно вирішити низку проблем. Завданням №1 повинне стати осучаснення законодавства, а саме механізму контролю за безпечністю продукції.

Виробництво дитячого одягу та взуття в Україні регулює наказ МОЗ восьмирічної давності, який переглядався лише раз, у 2016 році, і лише в частині панчішно-шкарпеткових виробів. Отже, на що варто звернути увагу?

Класифікація одягу: це важливо?

Наказ містить таку класифікацію одягу.

Одяг першого шару – вироби, що контактують з шкірою людини (білизна, панчохи, шкарпетки, рукавиці, головні убори, пелюшки).
Одяг другого шару – вироби, що мають обмежений контакт з шкірою людини (костюми, сукні, спідниці, блузи, сорочки, брюки, светри, джемпери).
Епізодичний одяг (купальні, бальні і театральні костюми, святковий одяг).

Така класифікація ускладнює трактування наказу і навряд чи може забезпечити належний рівень захисту здоров’я дітей. Річ у тім, що чинне законодавство не містить визначення одягу, який використовується епізодично, а також не існує критеріїв, за якими можна чітко розмежувати одяг першого та другого шарів.

На думку експертів асоціації, такий поділ недоречний, а вимоги до обох категорій мусять бути універсальними, бо з шкірою контактує кожен вид одягу.

Натуральність = безпечність?

Щодо вимог до складу текстильних виробів для дітей теж не все просто. Так, згідно з наказом, виробництво одягу першого та другого шарів для дітей віком до трьох років можливе лише з натуральних тканин, а одягу другого шару для дітей від трьох до семи років – за наявності мінімум 50% натурального волокна.

Тобто безпечність одягу визначається з огляду на натуральність матеріалів. Чи виправданий такий підхід, враховуючи, що презумпція безпечності натуральних волокон в одязі для дітей не застосовується європейською спільнотою?

Якщо проаналізувати вимоги ЄС та національні законодавства низки європейських країн, можна побачити, що в них не встановлені вимоги щодо використання винятково натуральних волокон в одязі для дітей.

Натомість, особлива увага приділена вмісту певних небезпечних хімічних речовин, що належним чином не враховано в українському законодавстві.

Відповідно, вимоги щодо використання натуральних та синтетичних волокон невиправдані з точки зору безпечності одягу для дітей, оскільки натуральні тканини можуть містити небезпечні хімічні речовини, набуті внаслідок обробки як на етапі вирощування рослин і тварин, так і на етапі обробки готової тканини.

Більше того, наказ не врегульовує концентрацію оловоорганічних сполук та інших хімічних речовин, використання яких обмежене у ЄС відповідно до регламенту REACH. Деякі сполуки можуть застовуватися в текстильній продукції, проте їх використання в ЄС обмежене, бо може шкодити здоров’ю.

Крім того, у нас не встановлені граничні показники вмісту небезпечних хімічних речовин у виробах, як це передбачено у країнах Євросоюзу.

Таким чином, в Україні застосовуються абсолютно інші підходи і принципи визначення допустимих рівнів концентрації небезпечних речовин, що свідчить про невідповідність наказу нормам ЄС і найкращим європейським практикам.

Безпека для дітей та можливості для виробників

У Євросоюзі зараз бум попиту на дитячий одяг. Хоча рівень народжуваності у ЄС падає, проте рівень життя дозволяє батькам купувати новий одяг та не вдаватися до повторного вжитку дитячих речей. Тож не дивно, що національних виробників дитячого одягу приваблюють європейські ринки.

Тимчасом застарілі вимоги законодавства в Україні ставлять наших виробників в неконкурентоспроможні умови порівняно з іноземними та ускладнюють їх вихід на ринки ЄС. Обмеження впливають і на асортимент імпортних товарів, адже завжди є ризик, що товар визнають невідповідним місцевим нормам.

Найважливіше, що через законодавчі прогалини можуть постраждати діти, бо використання токсичних складових в тканинах може спричинити подразнення шкіри, алергію чи навіть більш серйозні захворювання.

Щоб убезпечити дітей і встановити універсальні вимоги до виробників, слід гармонізувати та осучаснити галузеве українське законодавство. Зокрема, змінити наказ МОЗ №1138 з фокусом на регулювання вмісту небезпечних речовин в текстильних виробах замість повної заборони синтетики.

Джерело: Економічна правда