Зміна цільового призначення земель в контексті останніх законодавчих змін

11/ 05/ 2018
Олександр Буртовий, партнер ЮФ «Антіка» Василь Шеретько, старший юрист ЮФ «Антіка»

Набуваючи права на земельну ділянку з метою її подальшого використання в індивідуальній або господарської діяльності, слід враховувати низку нюансів. Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на власний розсуд, однак лишень відповідно до її цільового призначення. Водночас, варто враховувати й інші особливості, продиктовані останніми законодавчими змінами.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про землеустрій», цільовим призначенням земельної ділянки є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації з землеустрою в порядку, встановленому законодавством.

Землі за основним цільовим призначенням поділяються на 9 категорій (ст. 19 ЗК України):

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

д) землі рекреаційного призначення;

е) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

ж) землі водного фонду;

з) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії, які не були надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам, можуть перебувати у запасі (ч. 2 ст. 19 ЗК України).

Зміна цільового призначення земель може відбуватися як зі зміною категорії, так і без неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗК України, зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється на підставі проектів землеустрою щодо їх відведення (проект).

Слід зазначити, що починаючи з 01 січня 2013 року (дня набрання чинності ЗУ «Про землеустрій»), зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності не вимагає жодних додаткових дозволів і попередньої згоди місцевих органів влади і, відповідно до ч. 3 ст. 20 ЗК України, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Процедуру зміни цільового призначення земельної ділянки із зміною категорії можна умовно розділити на кілька етапів:

1) розробка проекту;

2) узгодження проекту уповноваженими органами влади;

3) затвердження проекту;

4) внесення змін до Державного земельного кадастру;

5) реєстрація в державному реєстрі прав.

Слід зазначити, що цього року в питанні зміни цільового призначення земельних ділянок необхідно також враховувати наступне.

Дія мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення продовжена на 2018 рік. У зв’язку з цим до набуття чинності закону про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається купівля-продаж або в інший спосіб відчуження чи зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок:

  • що знаходяться у власності громадян і юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
  • виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства,
  • часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам – учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами (п. 15 Перехідних положень ЗК України).

Крім того, ЗУ «Про оцінку впливу на навколишнє середовище» (п. 2 ч. 3 ст. 3) встановлює додаткові обмеження, що полягають у необхідності проведення оцінки впливу на навколишнє середовище при зміні цільового призначення земель сільськогосподарського призначення в разі, якщо нове призначення стосується хоча б до одного виду діяльності, зазначеного в частинах другій та третій статті 3, а також при зміні цільового призначення особливо цінних земель.

Власне процедура оцінки впливу на навколишнє середовище передбачає низку заходів. А саме:

1) підготовку підприємством звіту з оцінки впливу на навколишнє середовище; 2) проведення громадського обговорення;

3) аналіз уповноваженим органом інформації, отриманої в ході проведення оцінки впливу;

4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку щодо оцінки впливу на навколишнє середовище;

5) облік висновків по оцінці впливу на навколишнє середовище в рішенні про проведення запланованої діяльності.

Теоретично згаданий Закон мав би встановити виключний перелік випадків і підстав для проведення оцінки впливу на навколишнє середовище. Насправді ж положення Закону викладені в такий спосіб, що, за бажанням уповноважених органів, можуть мати хибне тлумачення.

До прикладу, проведення оцінки впливу на навколишнє середовище відповідно до пп. 2, 10 ч. 3 ст. 3 Закону є обов’язковим при зміні цільового призначення земель сільськогосподарського призначення для цілей:

  • будівництва житлових кварталів (комплексів багатоквартирних житлових будинків) та торговельних або розважальних комплексів за межами населених пунктів на площі 1,5 гектара і більше або в межах населених пунктів, якщо не передбачено їх підключення до централізованого водопостачання та/або водовідведення;
  • будівництва кінотеатрів з понад 6 екранами;
  • будівництва (облаштування) автостоянок на площі не менше 1 гектара і більше ніж на 100 паркомісць.

Подібні формулювання допускають неоднозначне тлумачення, що на практиці може послугувати підставою для виникнення суперечок і судових процесів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальни мережами.
0 Шейрів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: