Наслідки невиконання рф Наказу Міжнародного суду ООН

24/ 03/ 2022

Автори: Маркіян Бем, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери, Аліна Олексюк, помічниця адвоката ЮФ Василь Кісіль і Партнери 16 березня Міжнародний суд ООН (далі - “Суд”) видав Наказ про застосування тимчасових заходів до рф (далі - “Наказ”), яким зобов’язав рф, зокрема, невідкладно припинити військові операції, розпочаті 24 лютого 2022 року на території України та зобов’язати підконтрольні їй організації та осіб також утриматися від таких дій. Вже 17 березня прес-секретар путіна пєсков на відповідь чи має на меті рф виконувати Наказ Суду заявив, що: “Ні, ми не зможемо прийняти це рішення до уваги. У Міжнародного суду є таке поняття, як згода сторін. Тут жодної згоди бути не може. У цьому випадку це те, що ми не можемо взяти до уваги. Чи має Суд компетенцію розглядати спір, якщо не було досягнуто обопільної згоди сторін спору? “Принцип згоди сторін” на який і посилається рф, відмовляючись від виконання Наказу, передбачає, що Суд може розглядати справу лише в тому випадку, якщо відповідні держави певним чином дали згоду на те, щоб стати стороною розгляду в Суді. Цей принцип є основоположним для міжнародного публічного права, так як передбачає суверенне право держав вибирати способи захисту своїх інтересів. Варто зазначити, що такий спосіб визнання компентенції Суду розглядати спір є неефективним, і застосовувався у практиці міжнародного публічного права лише у декількох справах. Для вирішення даної проблеми були вироблені факультативні способи надання згоди держави на визнання юрисдикції Суду, одним із таких є юрисдикційні статті у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надається державами під час підписання відповідного договору. У справі щодо якої Суд виніс Наказ щодо рф, та визнав свою юрисдикцію 16 березня, підґрунтям для визнання юрисдикції Суду є Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі - “Конвенція”). Відповідно до ст. IX Конвенції спори між Договірними Сторонами з питань тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції, включаючи суперечки щодо відповідальності тієї чи іншої держави за вчинення геноциду або одного з інших, перерахованих у статті III діянь, передаються на розгляд Міжнародного суду на вимогу будь-якої зі Сторін у спорі. Підкреслюємо, що Конвенція НЕ передбачає обов’язковість наявності згоди ОБОХ сторін для передачі спору у Суд, тому аргументи рф є спотвореними і не відповідають тим зобов’язанням, які вона на себе взяла під час підписання Конвенції. Тому, Суд у цій справі визнав свою компетенцію на розгляд справи відповідно до норм Конвенції і не потребував ніякої згоди зі сторони рф. Невиконання Наказу: що далі? На жаль, ООН не має спеціального виконавчого органу, що забезпечував би обов’язковість виконання рішень Суду, тому міжнародною спільнотою було вироблено низку, перелічених нище, важелів впливу на державу, яка не виконує рішень Суду. 1) Зверненння до Ради Безпеки ООН Згідно зі ст.94 Статуту ООН (далі - “Статут”) кожний член Організації зобовязується виконувати рішення Суду у справі, в якій він є стороною. Тобто, рф, будучи членом ООН, зобов’язалась без вагань виконувати рішення Суду, щодо тих справ, стороною в яких вона є. У п.2 цієї ж статті зазначено, що у випадку, якщо будь-яка сторона у справі не виконає зобовязання, покладеного на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки ООН, яка може, якщо визнає це за необхідне, винести рекомендації або вирішити про вжиття заходів для приведення рішення у виконання. Отже, контроль за виконанням рішень Суду покладено на Раду Безпеки ООН. Саме цей постійно діючий орган ООН може своїм рішенням повпливати на виконання Наказу. Також відповідно до п.3 ст.27 Статуту, рф, будучи членом Ради Безпеки ООН, не зможе ветувати прийняття рішення, так як позбавлена права брати участь у голосуванні, будучи стороною, щодо якої виноситься рішення. 2) Впровадження ще жорсткіших санкцій щодо рф Щодо рф протягом вже місяця було застосовано ряд санкційних пакетів різного характеру. Така явна неповага до рішення Суду, його невиконання та нехтування базовими принципами міжнародного публічного права не може пройти повз міжнародну спільноту, і обов’язково стане ще одним аргументом для впровадження ще жорсткіших санкції щодо рф. 3) Ініціювання процедури виключення рф із міжнародних організації, структурних підрозділів ООН тощо Відповідно до ст.6 Статуту Член Організації, який систематично порушує принципи, що містяться в Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Варто зазначити, що рф нехтує всіма принципами діяльності ООН, зазначеними у ст.2 Статуту. Зокрема, відповідно до п.2 ст.2 Статуту усі Члени Організації Обєднаних Націй зобов’язуються сумлінно виконують прийняті на себе за цим Статутом зобовязання. В нашому випадку рф, як член ООН, не виконує зобов’язання по виконанню рішення Суду. 4) Збільшення суми компенсації при розгляді основної заяви України проти Росії у Суді Незабезпечення виконання Наказу не зупинило руйнівний характер дій рф, тому завдавало і по сьогодні завдає масштабної шкоди Україні, що буде впливати на визначення остаточної суми компенсації втрат. Також, окрім вище перелічених наслідків невиконання рф Наказу Суду (які є невичерпними), нехтування рішенням Суду є переконливим аргументом та ще одним доказом під час слухань у Міжнародному кримінальному суді та у спеціальному трибуналі, ініціювання створення якого вже є на порядку денному. Практика Суду: чи можна застосувати для України? Переконливим аргументом щодо обов’язковості наказу Суду про вжиття тимчасових заходів є висновок Суду у справі братів Лагранд (справа Німеччина проти США), рішення від 27 червня 2001 року. У цій справі Суд зазначив, що “ст. 94 Статуту не перешкоджає наданню обовязкової сили наказам, що виносяться відповідно до ст. 41” та “тому Суд приходить до висновку, що накази про тимчасові заходи, що виносяться на підставі статті 41, мають обовязковий характер”. У п.45 справи братів Лагранд Суд висловився щодо можливості подачі до Суду заяви щодо невиконання наказу суду щодо тимчасових заходів, а саме Суд зазначив, що “у тих випадках, коли Суд має юрисдикцію виносити рішення у тій чи іншій справі, він має і юрисдикцію розглядати доводи, в яких його просять встановити факт невиконання його наказу про визначення заходів, спрямованих на захист прав сторін у такому спорі”. Отже, Україна, крім вище зазначених механізмів протидії невиконню рф Наказу, має можливість подати до Суду заяву щодо невиконання рф Наказу і вимагати компенсацію за такі дії. Тому, не зважаючи на таку ганебну зухвалу поведінку рф щодо всієї міжнародної спільноти і, в першу чергу, щодо України, все-таки є механізми протидії рф, які й надалі допоможуть виборювати Україні перемогу на юридичному фронті робіт.

Автори: Маркіян Бем, старший юрист ЮФ Василь Кісіль і Партнери, Аліна Олексюк, помічниця адвоката ЮФ Василь Кісіль і Партнери

16 березня Міжнародний суд ООН (далі – “Суд”) видав Наказ про застосування тимчасових заходів до рф (далі – “Наказ”), яким зобов’язав рф, зокрема, невідкладно припинити військові операції, розпочаті 24 лютого 2022 року на території України та зобов’язати підконтрольні їй організації та осіб також утриматися від таких дій.

Вже 17 березня прес-секретар путіна пєсков на відповідь чи має на меті рф виконувати Наказ Суду заявив, що: “Ні, ми не зможемо прийняти це рішення до уваги. У Міжнародного суду є таке поняття, як згода сторін. Тут жодної згоди бути не може. У цьому випадку це те, що ми не можемо взяти до уваги“.

Чи має Суд компетенцію розглядати спір, якщо не було досягнуто обопільної згоди сторін спору?

“Принцип згоди сторін” на який і посилається рф, відмовляючись від виконання Наказу, передбачає, що Суд може розглядати справу лише в тому випадку, якщо відповідні держави певним чином дали згоду на те, щоб стати стороною розгляду в Суді. Цей принцип є основоположним для міжнародного публічного права, так як передбачає суверенне право держав вибирати способи захисту своїх інтересів.

Варто зазначити, що такий спосіб визнання компентенції Суду розглядати спір є неефективним, і застосовувався у практиці міжнародного публічного права лише у декількох справах. Для вирішення даної проблеми були вироблені факультативні способи надання згоди держави на визнання юрисдикції Суду, одним із таких є юрисдикційні статті у міжнародних договорах, згода на обов’язковість яких надається державами під час підписання відповідного договору. У справі щодо якої Суд виніс Наказ щодо рф, та визнав свою юрисдикцію 16 березня, підґрунтям для визнання юрисдикції Суду є Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі – “Конвенція”). Відповідно до ст. IX Конвенції спори між Договірними Сторонами з питань тлумачення, застосування або виконання цієї Конвенції, включаючи суперечки щодо відповідальності тієї чи іншої держави за вчинення геноциду або одного з інших, перерахованих у статті III діянь, передаються на розгляд Міжнародного суду на вимогу будь-якої зі Сторін у спорі. Підкреслюємо, що Конвенція НЕ передбачає обов’язковість наявності згоди ОБОХ сторін для передачі спору у Суд, тому аргументи рф є спотвореними і не відповідають тим зобов’язанням, які вона на себе взяла під час підписання Конвенції.

Тому, Суд у цій справі визнав свою компетенцію на розгляд справи відповідно до норм Конвенції і не потребував ніякої згоди зі сторони рф.

Невиконання Наказу: що далі?

На жаль, ООН не має спеціального виконавчого органу, що забезпечував би обов’язковість виконання рішень Суду, тому міжнародною спільнотою було вироблено низку, перелічених нище, важелів впливу на державу, яка не виконує рішень Суду.

1) Зверненння до Ради Безпеки ООН

Згідно зі ст.94 Статуту ООН (далі – “Статут”) кожний член Організації зобов’язується виконувати рішення Суду у справі, в якій він є стороною. Тобто, рф, будучи членом ООН, зобов’язалась без вагань виконувати рішення Суду, щодо тих справ, стороною в яких вона є. У п.2 цієї ж статті зазначено, що у випадку, якщо будь-яка сторона у справі не виконає зобов’язання, покладеного на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки ООН, яка може, якщо визнає це за необхідне, винести рекомендації або вирішити про вжиття заходів для приведення рішення у виконання.

Отже, контроль за виконанням рішень Суду покладено на Раду Безпеки ООН. Саме цей постійно діючий орган ООН може своїм рішенням повпливати на виконання Наказу. Також відповідно до п.3 ст.27 Статуту, рф, будучи членом Ради Безпеки ООН, не зможе ветувати прийняття рішення, так як позбавлена права брати участь у голосуванні, будучи стороною, щодо якої виноситься рішення.

2) Впровадження ще жорсткіших санкцій щодо рф

Щодо рф протягом вже місяця було застосовано ряд санкційних пакетів різного характеру. Така явна неповага до рішення Суду, його невиконання та нехтування базовими принципами міжнародного публічного права не може пройти повз міжнародну спільноту, і обов’язково стане ще одним аргументом для впровадження ще жорсткіших санкції щодо рф.

3) Ініціювання процедури виключення рф із міжнародних організації, структурних підрозділів ООН тощо

Відповідно до ст.6 Статуту Член Організації, який систематично порушує принципи, що містяться в Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки. Варто зазначити, що рф нехтує всіма принципами діяльності ООН, зазначеними у ст.2 Статуту. Зокрема, відповідно до п.2 ст.2 Статуту усі Члени Організації Об’єднаних Націй зобов’язуються сумлінно виконують прийняті на себе за цим Статутом зобов’язання. В нашому випадку рф, як член ООН, не виконує зобов’язання по виконанню рішення Суду.

4) Збільшення суми компенсації при розгляді основної заяви України проти Росії у Суді

Незабезпечення виконання Наказу не зупинило руйнівний характер дій рф, тому завдавало і по сьогодні завдає масштабної шкоди Україні, що буде впливати на визначення остаточної суми компенсації втрат.

Також, окрім вище перелічених наслідків невиконання рф Наказу Суду (які є невичерпними), нехтування рішенням Суду є переконливим аргументом та ще одним доказом під час слухань у Міжнародному кримінальному суді та у спеціальному трибуналі, ініціювання створення якого вже є на порядку денному.

Практика Суду: чи можна застосувати для України?

Переконливим аргументом щодо обов’язковості наказу Суду про вжиття тимчасових заходів є висновок Суду у справі братів Лагранд (справа Німеччина проти США), рішення від 27 червня 2001 року. У цій справі Суд зазначив, що “ст. 94 Статуту не перешкоджає наданню обов’язкової сили наказам, що виносяться відповідно до ст. 41” та “тому Суд приходить до висновку, що накази про тимчасові заходи, що виносяться на підставі статті 41, мають обов’язковий характер”.

У п.45 справи братів Лагранд Суд висловився щодо можливості подачі до Суду заяви щодо невиконання наказу суду щодо тимчасових заходів, а саме Суд зазначив, що “у тих випадках, коли Суд має юрисдикцію виносити рішення у тій чи іншій справі, він має і юрисдикцію розглядати доводи, в яких його просять встановити факт невиконання його наказу про визначення заходів, спрямованих на захист прав сторін у такому спорі”.

Отже, Україна, крім вище зазначених механізмів протидії невиконню рф Наказу, має можливість подати до Суду заяву щодо невиконання рф Наказу і вимагати компенсацію за такі дії.

Тому, не зважаючи на таку ганебну зухвалу поведінку рф щодо всієї міжнародної спільноти і, в першу чергу, щодо України, все-таки є механізми протидії рф, які й надалі допоможуть виборювати Україні перемогу на юридичному фронті робіт.