Як виноробство може стати іміджевою галуззю України

01/ 06/ 2020

Катерина Морозова. Керівник Південноукраїнського офісу Європейської Бізнес Асоціації . Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні та в Україні, в цілому, знаходиться в глибокій системній кризі, на вихід з якої залишається дуже мало часу. Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні є перспективним напрямком АПК. Так, за оцінками експертів, в Україні нараховується 15 природно-виноградарських макрозон і 58 мікрозон, що дає можливість виробляти унікальні різновиди винопродукції. Після анексії Криму Україною було втрачено близько 20 тисяч га плодоносних площ. На сьогодні, загальні площі виноградників становлять 40,7 тисяч га. Найбільші припадають на Одеську (понад 27 тисяч га), Миколаївську (майже 6 тисяч га), Херсонську (близько 5 тисяч га) та Закарпатську (понад 3 тисячі га) області, де вирощуються не лише загальновідомі сорти винограду, але й власні унікальні, наприклад, одеський чорний, сухолиманський, тельті курук тощо. За даними Одеської ОДА, у 2019 році в Одеській області було перероблено 83,45 тисяч тонн винограду, в Миколаївській області — 20,97 тисяч тонн, в Херсонській — 14,93 тисяч тонн. Варто зауважити, виноградарство — досить складна та витратна справа. Затрати на закладку одного гектару виноградника не обмежуються лише коштами на придбання саджанців і інвестуванням в робочу сил при посадці. Догляд за виноградниками ведеться 11 місяців на рік, причому на одному га працює близько 20 людей. І лише через чотири-пять років кропіткої праці, після вступу виноградників у плодоношення збирається урожай, який можна використовувати у виробництві вина, яке буде реалізовується протягом наступного року (після збору врожаю), як того вимагає законодавство. Для марочних вин цей термін збільшується ще на декілька років, залежно від строку витримки. Тож інвестиція у виноградарство є питанням не одного чи двох років. Тому, надважливо розуміти, якими будуть правила гри через два, три, пять років, аби бізнес мав можливість прогнозувати та планувати свою подальшу діяльність. Владислав Блюмберг, Голова Аграрної робочої групи Асоціації в Одесі, генеральний директор Агро-Юг, коментуючи ситуацію, що склалась на українському виноробному ринку, зазначив: Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні та в Україні, в цілому, знаходиться в глибокій системній кризі, на вихід з якої залишається дуже мало часу. Тож які ж питання наразі найбільше хвилюють національних виробників?. Закриття російського ринку та відсутність державної програми підтримки просування українського вина на альтернативних експортних ринках. Так, у 2014 році російський ринок спожив 84,3% всього експорту виноградного вина з України, у 2013 р. досягав 89,4% його втрата стала серйозним викликом для галузі. Наразі основними ринками збуту Китай, Казахстан, країни Прибалтики, Британія, Польща, Канада. Неспівмірність витрат на акцизні марки для столових вин (сума акцизу на пляшці — менше 1 копійки, вартість марки — 19 копійок). Встановлення немотивованих обмежень для українських виноробів, що не дозволяє в повній мірі впроваджувати останні світові тенденції. До прикладу, довгий час винороби навіть уникали розмов про можливість використання ПЕТ тари, адже пластик вже автоматично здешевлює сприйняття продукту. Однак, поступово на ринку почали зявлятися елегантні і надлегкі пляшки, які на перший погляд неможливо відрізнити від скляних аналогів. Проте вони пропускають повітря, тому і термін зберігання вина в такій упаковці недовготривалий — усього 6, від сили 12 місяців. Декілька років тому британська компанія Garson Wines випустила легку та доволі стильну пляшку із вже переробленого високоякісного пластику. А щоб збільшити термін життя вина, застосували у виробництві своєї пляшки барєрну технологію. Вона передбачає додавання до пластику безпечні для харчових продуктів рециркулюючі домішки, що поглинають кисень та перешкоджають попаданню всередину газів. Після використання пляшки переробляються повторно. Країнами, де зустрічаються ПЕТ-пляшки є Нова Зеландія, Австралія, Іспанія, Великобританія. Натомість, українські винороби не можуть розливати вина у цю тару, на основі обмежень, що перейшли в українське законодавство ще з радянських нормативних актів. Водночас, цікавим може бути і використання банок з харчового алюмінію у якості упаковки для вина, адже це тара номер один у світі за темпами зростання. Її популярність повязана з дешевизною, міцністю, екологічністю та можливістю багаторазової переробки. Безумовно, є і певні нюанси. Наприклад, для того щоб використовувати банки алюмінію у якості тари для вина, необхідно збільшити внутрішній тиск в банках шляхом додавання N2 або газування вина до внутрішнього тиску 170 кПа, щоб запобігти руйнуванню корпусу банок. Проте, використання харчового алюмінію для вина може розширити ринок українських товарів, адже продукція для експорту не має таких обмежень. Тому, враховуючи потенціал південного регіону в контексті виноградарства, важливо робити акцент в тому числі і на підтримку національного виробника. По-перше, затвердити Програму підтримки експорту виноробної галузі, якої наразі не існує, де прописати детальний механізм розвитку і функціонування галузі з глобальною ціллю — збільшення експорту винопродукції до 30%. По-друге, переглянути існуюче законодавство у сфері регулювання виноробства для збуту продукції на вітчизняному ринку. До прикладу, шляхом скасування для них акцизної марки, перекваліфікації столового вина на непідакцизний продукт відповідно до прикладу країн Середземноморя (Італія, Іспанія, Греція). Щодо перегляду законодавства, йдеться про ЗУ Про виноград та виноградне вино. Цікавим в цьому контексті може бути іноземний досвід. Так, використання індивідуальних акцизів на алкоголь регламентує Директива Ради Європейських Співтовариств 92/83/ЄЕС. У цій Директиві позначена різниця між окремими видами алкогольних напоїв: пивом, вином, міцними напоями і встановлюються мінімальні ставки акцизного податку на них. Найбільш високі ставки на всі види алкогольних напоїв в Швеції і Фінляндії. У деяких країн ЄС ставки акцизу на тихі і ігристі вина — нульові (Італія, Іспанія, Греція, Люксембург, Австрія). В Україні ж усі алкогольні напої є харчовим продуктом, тому на них поширюються норми харчового законодавства. По-третє, розвивати винний туризм, до прикладу шляхом популяризації в Україні та просування в країнах ЄС поїздок за вином і оригінальними крафтовими продуктами. Так, в Україні діє проект ЄС Географічні зазначення, одним із елементів якого є розробка, впровадження та розвиток еногастрономічних туристичних маршрутів України. Подібні маршрути вже давно існують в Європі й користуються неабиякою популярністю у туристів. Існування такої дороги спрощує туристу відпочинок, адже в маршрутах враховано все: як доїхати, на чому дістатися, де оселитися, куди піти, де смачно поїсти і випити. Крім того, створення туристичної карти допоможе розвинути сільські території та пробудити інтерес до продуктів регіону. Наразі в Одеській області реалізується пілотний маршрут Дорога вина та смаку Української Бессарабії. Він являє собою організований за європейськими стандартами еногастрономічний маршрут, який презентували наприкінці 2019 року. Він гарантує туристу, що його подорож буде смачною, безпечною, соціально відповідальною, автентичною та екологічною. Експерти проекту ЄС Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні прогнозують збільшення попиту на внутрішній туризм. Тим паче зараз після декількох місяців карантину, протягом яких мільйони людей були вимушені залишатися вдома, у них зявилося прагнення до більш здорового і природного способу життя. У цій ситуації відвідування сільських територій, де немає великого скупчення людей, може стати хорошим варіантом. По-четверте, залучати додаткові інвестиції на збільшення площ виноградних насаджень, підвищення рівня догляду за виноградниками, оптимізацію структури насаджень (збільшення частки високоякісних сортів для виробництва шампанських вин), сприяння виробництву малої сільськогосподарської техніки для виноградарів. Сподіваємося, голос бізнесу буде почуто, адже виноградарсько-виноробна має всі перспективи стати для України іміджевою.

Катерина Морозова Керівник Південноукраїнського офісу Європейської Бізнес Асоціації

Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні та в Україні, в цілому, знаходиться в глибокій системній кризі, на вихід з якої залишається дуже мало часу.

Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні є перспективним напрямком АПК. Так, за оцінками експертів, в Україні нараховується 15 природно-виноградарських макрозон і 58 мікрозон, що дає можливість виробляти унікальні різновиди винопродукції.

Після анексії Криму Україною було втрачено близько 20 тисяч га плодоносних площ. На сьогодні, загальні площі виноградників становлять 40,7 тисяч га. Найбільші припадають на Одеську (понад 27 тисяч га), Миколаївську (майже 6 тисяч га), Херсонську (близько 5 тисяч га) та Закарпатську (понад 3 тисячі га) області, де вирощуються не лише загальновідомі сорти винограду, але й власні унікальні, наприклад, одеський чорний, сухолиманський, тельті курук тощо.

За даними Одеської ОДА, у 2019 році в Одеській області було перероблено 83,45 тисяч тонн винограду, в Миколаївській області — 20,97 тисяч тонн, в Херсонській — 14,93 тисяч тонн.

Варто зауважити, виноградарство — досить складна та витратна справа. Затрати на закладку одного гектару виноградника не обмежуються лише коштами на придбання саджанців і інвестуванням в робочу сил при посадці. Догляд за виноградниками ведеться 11 місяців на рік, причому на одному га працює близько 20 людей. І лише через чотири-п’ять років кропіткої праці, після вступу виноградників у плодоношення збирається урожай, який можна використовувати у виробництві вина, яке буде реалізовується протягом наступного року (після збору врожаю), як того вимагає законодавство.

Для марочних вин цей термін збільшується ще на декілька років, залежно від строку витримки. Тож інвестиція у виноградарство є питанням не одного чи двох років. Тому, надважливо розуміти, якими будуть правила гри через два, три, п’ять років, аби бізнес мав можливість прогнозувати та планувати свою подальшу діяльність.

Владислав Блюмберг, Голова Аграрної робочої групи Асоціації в Одесі, генеральний директор “Агро-Юг””, коментуючи ситуацію, що склалась на українському виноробному ринку, зазначив: “Сьогодні виноградарство і виноробство в Одеському регіоні та в Україні, в цілому, знаходиться в глибокій системній кризі, на вихід з якої залишається дуже мало часу”.

Тож які ж питання наразі найбільше хвилюють національних виробників?

Закриття російського ринку та відсутність державної програми підтримки просування українського вина на альтернативних експортних ринках. Так, у 2014 році російський ринок спожив 84,3% всього експорту виноградного вина з України, у 2013 р. досягав 89,4% його втрата стала серйозним викликом для галузі. Наразі основними ринками збуту Китай, Казахстан, країни Прибалтики, Британія, Польща, Канада.
Неспівмірність витрат на акцизні марки для столових вин (сума акцизу на пляшці — менше 1 копійки, вартість марки — 19 копійок).
Встановлення немотивованих обмежень для українських виноробів, що не дозволяє в повній мірі впроваджувати останні світові тенденції.

До прикладу, довгий час винороби навіть уникали розмов про можливість використання ПЕТ тари, адже пластик вже автоматично здешевлює сприйняття продукту. Однак, поступово на ринку почали з’являтися елегантні і надлегкі пляшки, які на перший погляд неможливо відрізнити від скляних аналогів. Проте вони пропускають повітря, тому і термін зберігання вина в такій упаковці недовготривалий — усього 6, від сили 12 місяців.

Декілька років тому британська компанія Garson Wines випустила легку та доволі стильну пляшку із вже переробленого високоякісного пластику. А щоб збільшити термін життя вина, застосували у виробництві своєї пляшки бар’єрну технологію. Вона передбачає додавання до пластику безпечні для харчових продуктів рециркулюючі домішки, що поглинають кисень та перешкоджають попаданню всередину газів. Після використання пляшки переробляються повторно.

Країнами, де зустрічаються ПЕТ-пляшки є Нова Зеландія, Австралія, Іспанія, Великобританія. Натомість, українські винороби не можуть розливати вина у цю тару, на основі обмежень, що перейшли в українське законодавство ще з радянських нормативних актів. Водночас, цікавим може бути і використання банок з харчового алюмінію у якості упаковки для вина, адже це тара номер один у світі за темпами зростання. Її популярність пов”язана з дешевизною, міцністю, екологічністю та можливістю багаторазової переробки. Безумовно, є і певні нюанси.

Наприклад, для того щоб використовувати банки алюмінію у якості тари для вина, необхідно збільшити внутрішній тиск в банках шляхом додавання N2 або газування вина до внутрішнього тиску 170 кПа, щоб запобігти руйнуванню корпусу банок. Проте, використання харчового алюмінію для вина може розширити ринок українських товарів, адже продукція для експорту не має таких обмежень.

Тому, враховуючи потенціал південного регіону в контексті виноградарства, важливо робити акцент в тому числі і на підтримку національного виробника.

По-перше, затвердити Програму підтримки експорту виноробної галузі, якої наразі не існує, де прописати детальний механізм розвитку і функціонування галузі з глобальною ціллю — збільшення експорту винопродукції до 30%.

По-друге, переглянути існуюче законодавство у сфері регулювання виноробства для збуту продукції на вітчизняному ринку. До прикладу, шляхом скасування для них акцизної марки, перекваліфікації столового вина на непідакцизний продукт відповідно до прикладу країн Середземномор”я (Італія, Іспанія, Греція). Щодо перегляду законодавства, йдеться про ЗУ “Про виноград та виноградне вино”. Цікавим в цьому контексті може бути іноземний досвід.

Так, використання індивідуальних акцизів на алкоголь регламентує Директива Ради Європейських Співтовариств 92/83/ЄЕС. У цій Директиві позначена різниця між окремими видами алкогольних напоїв: пивом, вином, міцними напоями і встановлюються мінімальні ставки акцизного податку на них. Найбільш високі ставки на всі види алкогольних напоїв в Швеції і Фінляндії. У деяких країн ЄС ставки акцизу на тихі і ігристі вина — нульові (Італія, Іспанія, Греція, Люксембург, Австрія). В Україні ж усі алкогольні напої є харчовим продуктом, тому на них поширюються норми харчового законодавства.

По-третє, розвивати винний туризм, до прикладу шляхом популяризації в Україні та просування в країнах ЄС поїздок за вином і оригінальними крафтовими продуктами. Так, в Україні діє проект ЄС “Географічні зазначення”, одним із елементів якого є розробка, впровадження та розвиток еногастрономічних туристичних маршрутів України. Подібні маршрути вже давно існують в Європі й користуються неабиякою популярністю у туристів. Існування такої дороги спрощує туристу відпочинок, адже в маршрутах враховано все: як доїхати, на чому дістатися, де оселитися, куди піти, де смачно поїсти і випити.

Крім того, створення туристичної карти допоможе розвинути сільські території та пробудити інтерес до продуктів регіону. Наразі в Одеській області реалізується пілотний маршрут “Дорога вина та смаку Української Бессарабії”. Він являє собою організований за європейськими стандартами еногастрономічний маршрут, який презентували наприкінці 2019 року. Він гарантує туристу, що його подорож буде смачною, безпечною, соціально відповідальною, автентичною та екологічною. Експерти проекту ЄС “Підтримка розвитку системи географічних зазначень в Україні” прогнозують збільшення попиту на внутрішній туризм.

Тим паче зараз після декількох місяців карантину, протягом яких мільйони людей були вимушені залишатися вдома, у них з’явилося прагнення до більш здорового і природного способу життя. У цій ситуації відвідування сільських територій, де немає великого скупчення людей, може стати хорошим варіантом.

По-четверте, залучати додаткові інвестиції на збільшення площ виноградних насаджень, підвищення рівня догляду за виноградниками, оптимізацію структури насаджень (збільшення частки високоякісних сортів для виробництва шампанських вин), сприяння виробництву малої сільськогосподарської техніки для виноградарів.

Сподіваємося, голос бізнесу буде почуто, адже виноградарсько-виноробна має всі перспективи стати для України іміджевою.