fbpx
Розмір літер 1x
Колір сайту
Зображення
Додатково
Міжрядковий інтервал
Міжсимвольний інтервал
Шрифт
Убудовані елементи (відео, карти тощо)
 

IFRS 9 – за лаштунками стандарту

04/ 04/ 2019
  Віталій Гавриш. AC Crowe Ukraine Світова криза 2008 року значною мірою зачепила Європейський фінансовий сектор і відповідно Європейську економіку. Така ситуація вимагала дій для зменшення негативних наслідків. І ці дії вилились в класичний набір: галас, плутанина, пошук винних, покарання невинних, нагородження непричетних. «Вишенькою на торті» стало впровадження IFRS 9 «Фінансові інструменти» замість попереднього IAS 39, як запорука недопущення фінансових криз в майбутньому. Яким чином IFRS 9 повинен захищати фінансову стабільність? Дуже просто – він зобов’язує адекватно оцінювати кредитні ризики та забороняє використовувати фінансові інструменти для «покращення» фінансових результатів. А яким чином пропонується реалізувати це завдання? Тут теж «не вигадували велосипед», а імплементували в IAS 39 регуляторні механізми «Basel». В результаті ми отримали «створіння Франкенштейна», яке ніхто не розуміє, не любить і всіляко уникають. Що з IFRS 9 не так? По-перше, Basel є виключно регуляторним механізмом, який допомагає національним банкам контролювати банківську систему в цілому. На відміну від IFRS, який базується на принципі безперервності діяльності, Basel базується на принципі підтримання діяльності організацій на горизонті 1 рік. Крім того Basel на відміну від IFRS не розглядає кожну організацію як унікальну. Включення цих особливостей в IFRS порушило достатньо просту і строгу концептуальну основу останнього. По-друге, запропоновано модель «очікуваних кредитних збитків» занадто складна і вимагає зовнішніх інформаційних потоків. Це в свою чергу вимагає залучення експертів для його впровадження і подальшої підтримки. По-третє, це вартість впровадження IFRS 9, яка стала неприємним сюрпризом для фінансових компаній, в першу чергу банків. Для багатьох з них ця вартість перевищувала витрати на аудит протягом 5-ти років. Якби вони витратили ці кошти на розробку методів мінімізації фінансових ризиків – результат був би значно кориснішим. Всі вищезазначені особливості призвели до того, що IFRS 9 має декілька редакцій (перша – 2009, остання – 2014), а його впровадження розтягнулось на 3 роки. Якщо стандарт так довго запроваджували, то може його вплив на фінансову звітність, особливо банків, був суттєвий? Прогнозувалось, що резерви під кредитні ризики зростуть кратно, а волатильність результату від операцій з інструментами капіталу – на порядок. Факти ж кардинально інші: резерви в середньому збільшились на 5%, тобто в розмірі статистичної похибки, а волатильність результату від операцій з інструментами капіталу не змінилась. Щодо неоднозначності впровадження IFRS 9 висловилась навіть Сью Ллойд – віце-керівник IASB. Розглянемо більш детально наріжний камінь IFRS 9 – модель очікуваних кредитних збитків. За попереднім стандартом формула розрахунку кредитних збитків виглядала наступним чином: CL = EAD * PD (історичний) * LGD (історичний). За IFRS 9 формула: ECL = EAD * PD (очікуваний) * LGD (очікуваний). Для не експерта різниця відсутня. Та і не кожний експерт зможе пояснити принципові відмінності. Можна довго обговорювати побудову «очікуваних» PD та LGD, але з точки зору статистики на більш-менш довгострокових відрізках часу вони будуть відповідати історичним. «Експерти з IFRS 9» люблять довго та складно пояснювати відмінності в підходах до оцінки резервів, які базуються на більш ранньому реагуванні на погіршення фінансового стану контрагента. При цьому вони роблять одну маленьку, але дуже важливу підміну. Вони заявляють, що згідно попередньому стандарту рівень кредитного ризику зростав стрибкоподібно і саме це виправляє новий стандарт. На мій погляд це один з найбільших економічних обманів. Маючи значний досвід в банківській індустрії з усією відповідальністю заявляю, що попередні і поточні методики розрахунку кредитних збитків базуються на одних й тих самих принципах. І не важливо чи це функція Вейбула, чи Марківські ланцюги – базовим є принцип міграції фінансового активу з одного якісного кошика в інший. І нічого нового в осяжному майбутньому не передбачається. Підтвердженням моїх слів може служити той факт, що попередній та новий стандарти дозволяють застосовувати «спрощений» матричний підхід для оцінки кредитного ризику, який не зазнав жодних змін. Але саме цікаве не це, а те, хто ж став бенефіціаром від впровадження стандарту. Як не дивно бенефіціарами стали саме ті, хто мав запобігти фінансовій кризі - великі рейтингові та аудиторські компанії. Перші розробляли алгоритми розрахунку «очікуваних кредитних збитків», другі – впроваджували ці алгоритми, за що отримували дуже великі гонорари. Якби європейські структури дійсно хотіли виявити причину фінансової кризи і запобігти її повторенню, вони б в першу чергу провели розслідування яким чином рейтингові агенції робили свої економічні прогнози, а аудитори підтверджували фінансову звітність компаній-банкротів. Наприклад сценаристи фільму «Big Short» провели невеличке розслідування і виявили зв’язки між фінансовою кризою і діями «Великої трійки» та «Великої четвірки». Як же найбільш прагматично впровадити IFRS 9? По-перше, не обирати занадто складних алгоритмів розрахунку очікуваних кредитних збитків. Складність алгоритму не є свідченням його якості. IFRS 9 дозволяє застосовувати різні спрощення і потрібно цим користуватись. По-друге, виважено підійти до витрат. Під час впровадження максимально використовуйте існуючі напрацювання і власні ресурси. Враховуйте не тільки вартість впровадження, а також вартість підтримки, наприклад актуальних ринкових та експертних даних. По-третє, приділити належну увагу внутрішнім процесам обліку фінансових інструментів та інформаційним потокам, що їх обслуговують. IFRS 9 зміщує зони відповідальності під час обліку від бухгалтерів в сторону ініціаторів операцій (від бек-офісу до фронт-офісу), що дає привід здійснити загальну оптимізацію процесів.

Віталій Гавриш

AC Crowe Ukraine

Світова криза 2008 року значною мірою зачепила Європейський фінансовий сектор і відповідно Європейську економіку. Така ситуація вимагала дій для зменшення негативних наслідків. І ці дії вилились в класичний набір: галас, плутанина, пошук винних, покарання невинних, нагородження непричетних. «Вишенькою на торті» стало впровадження IFRS 9 «Фінансові інструменти» замість попереднього IAS 39, як запорука недопущення фінансових криз в майбутньому.

Яким чином IFRS 9 повинен захищати фінансову стабільність? Дуже просто – він зобов’язує адекватно оцінювати кредитні ризики та забороняє використовувати фінансові інструменти для «покращення» фінансових результатів. А яким чином пропонується реалізувати це завдання? Тут теж «не вигадували велосипед», а імплементували в IAS 39 регуляторні механізми «Basel».

В результаті ми отримали «створіння Франкенштейна», яке ніхто не розуміє, не любить і всіляко уникають.

Що з IFRS 9 не так?

По-перше, Basel є виключно регуляторним механізмом, який допомагає національним банкам контролювати банківську систему в цілому. На відміну від IFRS, який базується на принципі безперервності діяльності, Basel базується на принципі підтримання діяльності організацій на горизонті 1 рік. Крім того Basel на відміну від IFRS не розглядає кожну організацію як унікальну. Включення цих особливостей в IFRS порушило достатньо просту і строгу концептуальну основу останнього.

По-друге, запропоновано модель «очікуваних кредитних збитків» занадто складна і вимагає зовнішніх інформаційних потоків. Це в свою чергу вимагає залучення експертів для його впровадження і подальшої підтримки.

По-третє, це вартість впровадження IFRS 9, яка стала неприємним сюрпризом для фінансових компаній, в першу чергу банків. Для багатьох з них ця вартість перевищувала витрати на аудит протягом 5-ти років. Якби вони витратили ці кошти на розробку методів мінімізації фінансових ризиків – результат був би значно кориснішим.

Всі вищезазначені особливості призвели до того, що IFRS 9 має декілька редакцій (перша – 2009, остання – 2014), а його впровадження розтягнулось на 3 роки.

Якщо стандарт так довго запроваджували, то може його вплив на фінансову звітність, особливо банків, був суттєвий? Прогнозувалось, що резерви під кредитні ризики зростуть кратно, а волатильність результату від операцій з інструментами капіталу – на порядок. Факти ж кардинально інші: резерви в середньому збільшились на 5%, тобто в розмірі статистичної похибки, а волатильність результату від операцій з інструментами капіталу не змінилась.

Щодо неоднозначності впровадження IFRS 9 висловилась навіть Сью Ллойд – віце-керівник IASB.

Розглянемо більш детально наріжний камінь IFRS 9 – модель очікуваних кредитних збитків. За попереднім стандартом формула розрахунку кредитних збитків виглядала наступним чином: CL = EAD * PD (історичний) * LGD (історичний). За IFRS 9 формула: ECL = EAD * PD (очікуваний) * LGD (очікуваний).

Для не експерта різниця відсутня. Та і не кожний експерт зможе пояснити принципові відмінності.

Можна довго обговорювати побудову «очікуваних» PD та LGD, але з точки зору статистики на більш-менш довгострокових відрізках часу вони будуть відповідати історичним.

«Експерти з IFRS 9» люблять довго та складно пояснювати відмінності в підходах до оцінки резервів, які базуються на більш ранньому реагуванні на погіршення фінансового стану контрагента. При цьому вони роблять одну маленьку, але дуже важливу підміну. Вони заявляють, що згідно попередньому стандарту рівень кредитного ризику зростав стрибкоподібно і саме це виправляє новий стандарт.

На мій погляд це один з найбільших економічних обманів.

Маючи значний досвід в банківській індустрії з усією відповідальністю заявляю, що попередні і поточні методики розрахунку кредитних збитків базуються на одних й тих самих принципах. І не важливо чи це функція Вейбула, чи Марківські ланцюги – базовим є принцип міграції фінансового активу з одного якісного кошика в інший. І нічого нового в осяжному майбутньому не передбачається.

Підтвердженням моїх слів може служити той факт, що попередній та новий стандарти дозволяють застосовувати «спрощений» матричний підхід для оцінки кредитного ризику, який не зазнав жодних змін.

Але саме цікаве не це, а те, хто ж став бенефіціаром від впровадження стандарту. Як не дивно бенефіціарами стали саме ті, хто мав запобігти фінансовій кризі – великі рейтингові та аудиторські компанії. Перші розробляли алгоритми розрахунку «очікуваних кредитних збитків», другі – впроваджували ці алгоритми, за що отримували дуже великі гонорари.

Якби європейські структури дійсно хотіли виявити причину фінансової кризи і запобігти її повторенню, вони б в першу чергу провели розслідування яким чином рейтингові агенції робили свої економічні прогнози, а аудитори підтверджували фінансову звітність компаній-банкротів. Наприклад сценаристи фільму «Big Short» провели невеличке розслідування і виявили зв’язки між фінансовою кризою і діями «Великої трійки» та «Великої четвірки».

Як же найбільш прагматично впровадити IFRS 9?

По-перше, не обирати занадто складних алгоритмів розрахунку очікуваних кредитних збитків. Складність алгоритму не є свідченням його якості. IFRS 9 дозволяє застосовувати різні спрощення і потрібно цим користуватись.

По-друге, виважено підійти до витрат. Під час впровадження максимально використовуйте існуючі напрацювання і власні ресурси. Враховуйте не тільки вартість впровадження, а також вартість підтримки, наприклад актуальних ринкових та експертних даних.

По-третє, приділити належну увагу внутрішнім процесам обліку фінансових інструментів та інформаційним потокам, що їх обслуговують. IFRS 9 зміщує зони відповідальності під час обліку від бухгалтерів в сторону ініціаторів операцій (від бек-офісу до фронт-офісу), що дає привід здійснити загальну оптимізацію процесів.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Стартуй в Telegram боті
Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальними мережами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: