fbpx
Розмір літер 1x
Колір сайту
Зображення
Додатково
Міжрядковий інтервал
Міжсимвольний інтервал
Шрифт
Убудовані елементи (відео, карти тощо)
 

Держава та бізнес бачать Україну вуглецево нейтральною

20/ 05/ 2021
  Однак відповідальність за фінансування зниження викидів парникових газів держава перекладає на бізнес Ольга Бойко. Координатор комітету екології та сталого розвитку. У країнах ЄС декарбонізація активно фінансується державами. Сумарний обсяг виділеного держфінансування на металургію та інші галузі економіки перевищує €790 млрд. В Україні все далеко не так райдужно. У 2014 році був прийнятий Закон про державну допомогу суб’єктам господарювання. Щоб така допомога не впливала на ринкову конкуренцію, вона попередньо проходить узгодження з АМКУ й оцінюється на предмет допустимості відповідно до спеціально розробленим і прийнятим Кабміном критеріям. Хоча з моменту набрання Законом чинності минуло вже понад 5 років, критерії надання допомоги у сфері захисту довкілля досі не затверджені. Цікаво, що, як стверджує АМКУ, проєкт відповідної постанови вже вшосте подається на розгляд Кабміну, але ні бізнес, ні громадськість в очі не бачили цей документ. Тобто ситуація традиційна для нашої країни: те, що передбачено законом, не обов’язково виконується на практиці. На жаль, таким чином держава ще й прямо порушує свої зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Адже на заходи щодо впровадження екологічних стандартів європейського рівня вона може надати підприємствам підтримку розміром до 40% від загальної суми необхідних інвестицій. Часто можна почути різні спекуляції щодо того, що державна допомога на екомодернізацію неприпустима та шкодить конкуренції. Особливо дивно, коли це кажуть чиновники. Хоча як ОЕСР, так і ЄС заохочують підтримку державою проєктів з енергоефективності та охорони довкілля. Це видно з постійно зростаючих сум держпідтримки, анонсованих різними країнами. Проте наша держава минулого року все-таки дійшла до усвідомлення необхідності декарбонізації економіки. Велику роль у цьому відіграла, зокрема політика Європейського зеленого курсу. Для влади це можливість показати свою лояльність і зблизитися з ЄС, залучити нові інвестиції в країну. Для бізнесу – доступ до нових технологій і ланцюжках поставок. Тобто бачення у всіх стейкхолдерів однакове: вуглецево нейтральна Україна. Але шляхи досягнення цієї мети, на жаль, відрізняються. Відповідальність за фінансування заходів зі зниження викидів парникових газів держава повністю перекладає на бізнес. Процес ускладнюється також відсутністю консенсусу на рівні центральної виконавчої влади. Взяти, наприклад, той самий процес підготовки другого Національно визначеного внеску в Паризьку хартію (НВВ2), який Україна має подати в найближчі місяці. Міндовкілля ставить цілі та пропонує план дій щодо скорочення викидів парникових газів для всіх секторів економіки. Після консультацій з іншими міністерствами з проєкту зникає левова частка заходів у державному та комунальному секторі, при цьому всі вимоги до бізнесу залишаються. А потім ми дізнаємося, що держава взагалі не має наміру фінансово брати участь. Тільки контролювати, щоб бізнес продовжував регулярно платити податки й поповнювати бюджет. Мало зацікавлений і парламент, який зосередився на проведенні комітетських слухань і реєстрації законопроєктів, які підвищують екоподаток. З 2025 року в Україні планується запуск ринку торгівлі квотами на викиди парникових газів, але поки що ніякої роботи з підготовки драфта відповідного законопроєкту не ведеться. Також відсутні законодавчі ініціативи щодо запровадження екологічних стандартів у транспортному секторі, який є одним з лідерів за викидами СО2. Але сказати, що Верховна Рада зовсім не діє, теж не можна. Не розуміючи, що надають «ведмежу послугу» всьому свідомому суспільству, народні депутати нещодавно продовжили період пільгового розмитнення для автомобілів на єврономерах, включаючи авто стандарту Євро-2. Тобто в Україні до кінця року можна без проблем розмитнити вживані автомобілі з ЄС і США навіть 1995 року випуску, а також автомобілі з вирізаними каталізаторами, фільтрами сажі, з відключеними adblue. На цьому фоні ініціативи щодо пільгового ввезення електрокарів в Україні видаються несерйозними. Екологія як була маргінальною темою, так і залишається нею. Незважаючи на це, можна сказати, що певне усвідомлення необхідності впровадження в Україні якихось механізмів державного інвестування в процес декарбонізації почало з’являтися. На початку квітня на засіданні робочої групи щодо концепції реформування екоподатку при податковому комітеті Верховної Ради вперше обговорювалося питання розроблення інструментів державної допомоги для декарбонізації. Усі учасники засідання, включаючи міністра захисту довкілля, главу екокомітету ВРУ, а також представників експертної та бізнес-спільноти, погодилися, що такі інструменти потрібні, і висловили свою готовність підтримати їх. Проте й у цьому питанні є розбіжності. Зокрема, ми очікуємо опору з боку Мінфіну, який вперто не бачить перспектив у наданні допомоги у вигляді зниження податкового навантаження або звільнення від сплати екологічних податків для підприємств, які планують модернізуватися. Адже іноді найкраща допомога – це відсутність додаткового втручання. Наприклад, держава могла би запровадити мораторій на підвищення податків, знаючи, що підприємства проходять процес модернізації або перебувають у складних економічних умовах. Також це може бути відстрочка впровадження більш жорстких екологічних вимог, які компанії фізично не зможуть виконати, і замість того, щоб платити космічні штрафи, перенесуть виробництво до інших країн. Що ж призводить до таких суперечностей? На мій погляд, часто причина криється у відсутності експертизи. У принципі, чиновники й не повинні досконально розбиратися в кожному питанні, адже для того і створюються цілі департаменти, які займаються аналітикою та підготовкою матеріалів на конкретні теми. Така робота ведеться здебільшого у зв’язці з екологічними організаціями, тому на виході ми бачимо документи, які начебто й передають європейські прагнення до захисту довкілля, але водночас не відображають вітчизняних реалій і свідомо дають економічно неробочі моделі. Більше того, такі ініціативи часто можуть більше нашкодити, ніж принести користі. Імовірно, з цією метою протягом останніх пів року створюється безліч екологічних комітетів у різних бізнес-спільнотах. Наприклад, ми в Європейській Бізнес Асоціації вже понад рік активно співпрацюємо з органами влади і не лише коментуємо законодавчі ініціативи в природоохоронній сфері, а й пропонуємо свої варіанти для їх доопрацювання. Ми впевнені, що тільки шляхом спільної роботи всіх зацікавлених сторін нашій країні вдасться досягти поставлених екологічних цілей. Джерело: GMK Center

Однак відповідальність за фінансування зниження викидів парникових газів держава перекладає на бізнес

Ольга Бойко Координатор комітету екології та сталого розвитку
У країнах ЄС декарбонізація активно фінансується державами. Сумарний обсяг виділеного держфінансування на металургію та інші галузі економіки перевищує €790 млрд.

В Україні все далеко не так райдужно. У 2014 році був прийнятий Закон про державну допомогу суб’єктам господарювання. Щоб така допомога не впливала на ринкову конкуренцію, вона попередньо проходить узгодження з АМКУ й оцінюється на предмет допустимості відповідно до спеціально розробленим і прийнятим Кабміном критеріям. Хоча з моменту набрання Законом чинності минуло вже понад 5 років, критерії надання допомоги у сфері захисту довкілля досі не затверджені. Цікаво, що, як стверджує АМКУ, проєкт відповідної постанови вже вшосте подається на розгляд Кабміну, але ні бізнес, ні громадськість в очі не бачили цей документ. Тобто ситуація традиційна для нашої країни: те, що передбачено законом, не обов’язково виконується на практиці.

На жаль, таким чином держава ще й прямо порушує свої зобов’язання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. Адже на заходи щодо впровадження екологічних стандартів європейського рівня вона може надати підприємствам підтримку розміром до 40% від загальної суми необхідних інвестицій.

Часто можна почути різні спекуляції щодо того, що державна допомога на екомодернізацію неприпустима та шкодить конкуренції. Особливо дивно, коли це кажуть чиновники. Хоча як ОЕСР, так і ЄС заохочують підтримку державою проєктів з енергоефективності та охорони довкілля. Це видно з постійно зростаючих сум держпідтримки, анонсованих різними країнами.

Проте наша держава минулого року все-таки дійшла до усвідомлення необхідності декарбонізації економіки. Велику роль у цьому відіграла, зокрема політика Європейського зеленого курсу. Для влади це можливість показати свою лояльність і зблизитися з ЄС, залучити нові інвестиції в країну. Для бізнесу – доступ до нових технологій і ланцюжках поставок. Тобто бачення у всіх стейкхолдерів однакове: вуглецево нейтральна Україна. Але шляхи досягнення цієї мети, на жаль, відрізняються. Відповідальність за фінансування заходів зі зниження викидів парникових газів держава повністю перекладає на бізнес.

Процес ускладнюється також відсутністю консенсусу на рівні центральної виконавчої влади. Взяти, наприклад, той самий процес підготовки другого Національно визначеного внеску в Паризьку хартію (НВВ2), який Україна має подати в найближчі місяці. Міндовкілля ставить цілі та пропонує план дій щодо скорочення викидів парникових газів для всіх секторів економіки. Після консультацій з іншими міністерствами з проєкту зникає левова частка заходів у державному та комунальному секторі, при цьому всі вимоги до бізнесу залишаються. А потім ми дізнаємося, що держава взагалі не має наміру фінансово брати участь. Тільки контролювати, щоб бізнес продовжував регулярно платити податки й поповнювати бюджет.

Мало зацікавлений і парламент, який зосередився на проведенні комітетських слухань і реєстрації законопроєктів, які підвищують екоподаток. З 2025 року в Україні планується запуск ринку торгівлі квотами на викиди парникових газів, але поки що ніякої роботи з підготовки драфта відповідного законопроєкту не ведеться.

Також відсутні законодавчі ініціативи щодо запровадження екологічних стандартів у транспортному секторі, який є одним з лідерів за викидами СО2. Але сказати, що Верховна Рада зовсім не діє, теж не можна. Не розуміючи, що надають «ведмежу послугу» всьому свідомому суспільству, народні депутати нещодавно продовжили період пільгового розмитнення для автомобілів на єврономерах, включаючи авто стандарту Євро-2. Тобто в Україні до кінця року можна без проблем розмитнити вживані автомобілі з ЄС і США навіть 1995 року випуску, а також автомобілі з вирізаними каталізаторами, фільтрами сажі, з відключеними adblue. На цьому фоні ініціативи щодо пільгового ввезення електрокарів в Україні видаються несерйозними.

Екологія як була маргінальною темою, так і залишається нею. Незважаючи на це, можна сказати, що певне усвідомлення необхідності впровадження в Україні якихось механізмів державного інвестування в процес декарбонізації почало з’являтися. На початку квітня на засіданні робочої групи щодо концепції реформування екоподатку при податковому комітеті Верховної Ради вперше обговорювалося питання розроблення інструментів державної допомоги для декарбонізації. Усі учасники засідання, включаючи міністра захисту довкілля, главу екокомітету ВРУ, а також представників експертної та бізнес-спільноти, погодилися, що такі інструменти потрібні, і висловили свою готовність підтримати їх.

Проте й у цьому питанні є розбіжності. Зокрема, ми очікуємо опору з боку Мінфіну, який вперто не бачить перспектив у наданні допомоги у вигляді зниження податкового навантаження або звільнення від сплати екологічних податків для підприємств, які планують модернізуватися. Адже іноді найкраща допомога – це відсутність додаткового втручання. Наприклад, держава могла би запровадити мораторій на підвищення податків, знаючи, що підприємства проходять процес модернізації або перебувають у складних економічних умовах. Також це може бути відстрочка впровадження більш жорстких екологічних вимог, які компанії фізично не зможуть виконати, і замість того, щоб платити космічні штрафи, перенесуть виробництво до інших країн.

Що ж призводить до таких суперечностей? На мій погляд, часто причина криється у відсутності експертизи. У принципі, чиновники й не повинні досконально розбиратися в кожному питанні, адже для того і створюються цілі департаменти, які займаються аналітикою та підготовкою матеріалів на конкретні теми.

Така робота ведеться здебільшого у зв’язці з екологічними організаціями, тому на виході ми бачимо документи, які начебто й передають європейські прагнення до захисту довкілля, але водночас не відображають вітчизняних реалій і свідомо дають економічно неробочі моделі. Більше того, такі ініціативи часто можуть більше нашкодити, ніж принести користі.

Імовірно, з цією метою протягом останніх пів року створюється безліч екологічних комітетів у різних бізнес-спільнотах. Наприклад, ми в Європейській Бізнес Асоціації вже понад рік активно співпрацюємо з органами влади і не лише коментуємо законодавчі ініціативи в природоохоронній сфері, а й пропонуємо свої варіанти для їх доопрацювання. Ми впевнені, що тільки шляхом спільної роботи всіх зацікавлених сторін нашій країні вдасться досягти поставлених екологічних цілей.

Джерело: GMK Center

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Стартуй в Telegram боті
Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальними мережами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: