Солідарна відповідальність керівника боржника у процедурі банкрутства. Як працюють норми Кодексу на практиці?
Автори: Юрій Колос, адвокат, радник ЮФ Василь Кісіль і Партнери, Яна Гембаровська, юристка ЮФ Василь Кісіль і Партнери
Наприкінці 2019 року набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства («Кодекс»), який встановив обов’язок керівника юридичної особи ініціювати перед засновниками (учасниками) питання щодо загрози неплатоспроможності підприємства, а за результатами розгляду (за необхідності) звернутися до господарського суду з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство протягом місяця з моменту виникнення загрози неплатоспроможності. Порушення цього обов’язку для керівника означає настання негативних наслідків у вигляді солідарної відповідальності за борги підприємства-боржника перед його кредиторами у процедурі банкрутства.
Як зазначалось у попередній публікації щодо відповідальності керівників боржника, покладення боргів підприємства на інших осіб (керівника, учасника) є відходом від загальних принципів цивільного права, відповідно до яких юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном, а учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов’язаннями юридичної особи.
Оскільки Кодекс не містить норм щодо детального регулювання процедури звернення до господарського суду про притягнення керівника боржника до солідарної відповідальності, то, як і передбачалось, на практиці виникло чимало запитань стосовно умов та порядку застосування солідарної відповідальності керівника боржника.
Протягом більш ніж двох років з моменту введення в дію нового Кодексу Верховний Суд розглянув ряд спорів щодо застосування солідарної відповідальності керівника боржника та прояснив деякі проблемі моменти. Розглянемо, які правові висновки сформовані Верховним Судом стосовно застосування відповідних норм Кодексу про солідарну відповідальність керівника боржника.
Коли керівник підприємства має звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство?
Зі змісту частини шостої статті 39 Кодексу можна зробити висновок про те, що моментом виникнення у керівника підприємства обов’язку звернутися до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство є день виникнення загрози неплатоспроможності.
За таких умов виникає інше запитання. Що мається на увазі під «загрозою неплатоспроможності»?
Кодексом визначено загрозу неплатоспроможності так – «якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов`язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами» (ч. 6 ст. 34 Кодексу).
У постанові від 15.06.2021 у справі № 910/2971/20 Верховний Суд виснував, що про наявність загрози неплатоспроможності підприємства свідчить одночасна наявність таких двох юридичних фактів:
- існування у підприємства зобов’язань щонайменше перед двома кредиторами, строк для виконання яких настав за правилами закону, що регулює відповідні відносини (купівлі-продажу, поставки, підряду, позики тощо);
- перевищення сумарного розміру зобов’язань перед кредиторами, строк виконання яких настав, над розміром усіх активів підприємства, тобто нездатність підприємства задовольнити вимоги виконати зобов’язання ні у добровільному, ні у примусовому порядку.
Які документи можуть слугувати доказом на підтвердження наявності ознак неплатоспроможності?
Верховний Суд вказує на те, що при встановленні факту загрози неплатоспроможності суди мають брати до уваги документи, докази, що додаються до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство відповідно до частини четвертої статті 34 Кодексу, зокрема:
- установчі документи боржника;
- бухгалтерський баланс боржника на останню звітну дату;
- перелік кредиторів боржника, вимоги яких визнаються боржником із зазначенням загальної суми грошових вимог усіх кредиторів (інформація щодо кожного кредитора; підстави виникнення та строку виконання зобов’язань тощо);
- перелік майна боржника;
- перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим в інший спосіб;
- довідка щодо майна, яке перебуває у процесі приватизації, та не увійшло до статутного капіталу;
- перелік осіб, які мають невиконані зобов’язання перед боржником;
- відомості про усі рахунки у депозитарних установах боржника;
- відомості про усі рахунки, на яких ведеться облік прав на цінні папери;
- інші документи, що підтверджують неплатоспроможність.
Так, доказами щодо підстав та дати виникнення зобов’язань боржника перед іншими кредиторами можуть слугувати договори, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, судові рішення тощо; а доказами щодо вартості майнових активів боржника станом на той звітний період, коли у нього виникли зобов’язання перед кредиторами – бухгалтерський баланс; перелік майна, в тому числі обтяженого та яке перебуває у процесі приватизації тощо.
Оскільки у кредитора, який звертається до суду із заявою про солідарну відповідальність керівника боржника, відсутній безпосередній доступ до зазначеного переліку документів та можливість надати їх до суду разом з відповідною заявою, Верховний Суд вказує на необхідність застосування судами механізмів, передбачених Кодексом, для отримання відомостей про фінансовий стан боржника, а саме:
- покладення обов’язку на боржника чи кредитора провести аудит боржника за ухвалою суду про відкриття провадження у справі (ч. 10 ст. 39 Кодексу);
- покладення судом обов’язку на розпорядника майна надати відомості за результатами аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної діяльності боржника тощо (ч. 3 ст. 44 Кодексу).
Заява про притягнення до солідарної відповідальності керівника за борги підприємства може бути подана також арбітражним керуючим, у такому випадку питання щодо доступу до інформації про фінансовий стан та зобов’язання боржника за звичайних умов не виникає.
Таким чином, суд повинен проаналізувати бухгалтерські та фінансові документи боржника і на підставі цих документів встановити момент виникнення у боржника зобов’язань перед кредиторами та момент перевищення сумарного розміру цих зобов’язань перед кредиторами над розміром активів боржника. Встановлення вказаних обставин дозволить суду оцінити, чи порушено керівником місячний строк для звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.09.2021 у справі № 902/1023/19 висловив декілька зауважень стосовно застосування відповідних норм Кодексу:
- у контексті порушення керівником обов’язку, передбаченого частиною шостою статті 34 Кодексу, суд має досліджувати саме загрозу неплатоспроможності, а не неплатоспроможність боржника;
- керівник підприємства не може посилатись на відсутність у нього повноважень порушувати та ініціювати питання про ліквідацію боржника за статутними документами, оскільки такий обов’язок покладено на керівника підприємства відповідно до імперативних норм закону.
Як приклад притягнення керівника боржника до солідарної відповідальності за боргами боржника можна навести справу № 910/3191/10, в якій судами встановлено одразу декілька обставин, а саме: щодо доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неплатоспроможності та порушення місячного строку для звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Питання про притягнення керівника боржника до солідарної відповідальності у вказаній справі порушив саме арбітражний керуючий (постанова Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 910/3191/20).
Варто констатувати, що не всі проблемні питання солідарної відповідальності керівників боржника вирішені судовою практикою. Зокрема, залишається питання, чи може керівник боржника самостійно виконати свій обов’язок щодо подання заяви про банкрутство. Річ у тому, що серед обов’язкових документів, які додаються до заяви боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство, є рішення вищого органу управління боржника, а щодо державних підприємств – власника майна (органу, уповноваженого управляти майном) боржника про звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі (ч. 4 ст. 34 Кодексу). Відтак, керівник боржника не може звернутися із заявою до суду, не отримавши від вищого органу управління боржника відповідного рішення. Це ставить добросовісного керівника боржника у залежність від дій або бездіяльності вищих органів управління боржника і, на нашу думку, впливає на можливість притягнення цього керівника до солідарної відповідальності за боргами боржника. Втім, лише судова практика має дати відповідь, чи звільняє від відповідальності керівника боржника неприйняття відповідного рішення вищим органом управління боржника, і яким чином керівник повинен був виконати свій обов’язок щодо подання заяви про банкрутство до суду за відсутності такого рішення.
Отже, як бачимо, норми Кодексу з процедур банкрутства стосовно солідарної відповідальності директора боржника поступово отримують розвиток і роз’яснення в судовій практиці. Сподіваємося, що ефективне застосування судами механізмів солідарної та субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства покращить статистику середнього відсотка коштів, які отримують кредитори за наслідками процедури банкрутства.
