Кодекс України з процедур банкрутства: нове життя кредиторів та боржників

22/ 01/ 2019

Олег Качмар, партнер «Василь Кісіль і Партнери». Понад 12 років спеціалізується на веденні судових справ із врегулювання спорів у сфері кредитування та страхування, нерухомості та будівництва Юрій Колос, радник «Василь Кісіль і Партнери». 7 років досвіду у вирішенні спорів у сфері кредитування та страхування, представництві інтересів кредиторів і боржників у справах про банкрутство Новий Кодекс України з процедур банкрутства, прийнятий у жовтні минулого року, - це черговий крок у реформуванні сфери врегулювання неплатоспроможності. Необхідність реформування згаданої сфери назріла давно, про що свідчить невтішна статистика: 143 місце у рейтингу Doing Business за показником «врегулювання неплатоспроможності» та низька статистика стягнення боргів у процедурі банкрутства (лише 6-7% від боргу). Вивчивши законодавчі новели Кодексу та проаналізувавши зміни у процедурі банкрутства, ми виділили окремі напрямки (тренди) нового законодавчого регулювання процедури банкрутства. По-перше, з точки зору законодавчої техніки, дискусійним є сама ідея створення кодексу замість закону. Прийняття кодифікованого акта передбачає, серед іншого, систематизацію та узагальнення законодавства за певним напрямом, зокрема, заміну великої кількості законодавчих актів з одного і того ж питання одним (кодифікованим) актом. Прикладом такої кодифікації можна назвати Податковий кодекс, який замінив та систематизував значну кількість законодавчих актів у сфері оподаткування. Натомість, Кодекс з процедур банкрутства не відповідає вимогам, які ставляться до законодавчих актів у формі кодексів. Зокрема, Кодекс не узагальнює та не систематизує норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а лише штучно об’єднує норми вказаного Закону, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу, збільшуючи кількість відповідних норм. Тобто замість одного старого закону, ми отримали новий збільшений закон, але у формі кодекса. По-друге, на нашу думку, найбільш революційною новелою Кодексу є запровадження принципу «легкого входу» до процедури банкрутства. Кодекс не вимагає від кредитора, який подає заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, надавати докази безспірності його вимог та не встановлює нижчої межі таких вимог. Нагадаємо, що згідно з чинним Законом заява про порушення справи про банкрутство може бути подана лише за наявності доказів безспірності вимог кредитора на суму більше 300 мінімальних зарплат. Такими доказами є судове рішення, яке набрало законної сили, та постанова про відкриття виконавчого провадження, за умови, що впродовж 3 місяців з моменту відкриття провадження судове рішення виконане не було. Кодекс знімає ці «бар’єри» та дозволяє ініціювати питання про банкрутство боржника за наявності боргу на будь-яку суму, що фактично робить процедуру банкрутства альтернативою виконавчому провадженню. Чи призведе ця новела до зловживань з боку кредиторів або до посилення дисципліни щодо сплати боргів з боку боржників? Побачимо на практиці. В будь-якому разі боржник вправі погасити свій борг перед ініціюючим кредитором до порушення справи про банкрутство або в будь-який момент у межах процедури банкрутства. По-третє, Кодекс запроваджує нову для України процедуру банкрутства фізичних осіб. Ця процедура є подібною до процедури банкрутства юридичних осіб, однак має й певні особливості. Зокрема, ініціювати справу про банкрутство фізичної особи може лише сам боржник. Окрім того, процедура банкрутства фізичної особи не обов’язково повинна мати «happy end» та списання боргів: у разі приховання боржником майна або повідомлення недостовірної інформації про майно, провадження у справі про банкрутство фізичної особи закривається за клопотанням сторони, зборів кредиторів або з власної ініціативи суду. Відтак, процедура банкрутства фізичної особи, яка надає такій особі можливість списати борги (звільнитися від боргів), буде мати дещо інший сценарій, ніж загальна процедура банкрутства юридичних осіб. По-четверте, Кодекс має на меті пришвидшити процедуру банкрутства. Досягається ця мета не через зменшення строків судових процедур (розпорядження майном, санація, ліквідація), яких господарські суди і так рідко дотримувались, а шляхом обмеження права на оскарження судових рішень у межах справи про банкрутство (більшість ухвал суду не підлягають оскарженню в касаційному порядку) та посилення вимог щодо переходу до наступної судової процедури. Останнє означає, що процедура санації може бути введена лише за наявності схваленого зборами кредиторів плану санації. За відсутності такого плану суд «автоматично» вводить процедуру ліквідації. Такі правила пришвидшують «проміжні» етапи між судовими процедурами, оскільки Кодекс не виділяє окремо час на розробку плану санації та його схвалення. Отже, за новим Кодексом процедура банкрутства має стати більш швидкою та ефективною. Чи справдяться такі очікування – дізнаємося після набуття чинності Кодексом та напрацювання практики його застосування.


Олег Качмар, партнер «Василь Кісіль і Партнери». Понад 12 років спеціалізується на веденні судових справ із врегулювання спорів у сфері кредитування та страхування, нерухомості та будівництва	Юрій Колос, радник «Василь Кісіль і Партнери». 7 років досвіду у вирішенні спорів у сфері кредитування та страхування, представництві інтересів кредиторів і боржників у справах про банкрутство

Новий Кодекс України з процедур банкрутства, прийнятий у жовтні минулого року, – це черговий крок у реформуванні сфери врегулювання неплатоспроможності. Необхідність реформування згаданої сфери назріла давно, про що свідчить невтішна статистика: 143 місце у рейтингу Doing Business за показником «врегулювання неплатоспроможності» та низька статистика стягнення боргів у процедурі банкрутства (лише 6-7% від боргу).

Вивчивши законодавчі новели Кодексу та проаналізувавши зміни у процедурі банкрутства, ми виділили окремі напрямки (тренди) нового законодавчого регулювання процедури банкрутства.

По-перше, з точки зору законодавчої техніки, дискусійним є сама ідея створення кодексу замість закону. Прийняття кодифікованого акта передбачає, серед іншого, систематизацію та узагальнення законодавства за певним напрямом, зокрема, заміну великої кількості законодавчих актів з одного і того ж питання одним (кодифікованим) актом. Прикладом такої кодифікації можна назвати Податковий кодекс, який замінив та систематизував значну кількість законодавчих актів у сфері оподаткування. Натомість, Кодекс з процедур банкрутства не відповідає вимогам, які ставляться до законодавчих актів у формі кодексів. Зокрема, Кодекс не узагальнює та не систематизує норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а лише штучно об’єднує норми вказаного Закону, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу, збільшуючи кількість відповідних норм. Тобто замість одного старого закону, ми отримали новий збільшений закон, але у формі кодекса.

По-друге, на нашу думку, найбільш революційною новелою Кодексу є запровадження принципу «легкого входу» до процедури банкрутства. Кодекс не вимагає від кредитора, який подає заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, надавати докази безспірності його вимог та не встановлює нижчої межі таких вимог. Нагадаємо, що згідно з чинним Законом заява про порушення справи про банкрутство може бути подана лише за наявності доказів безспірності вимог кредитора на суму більше 300 мінімальних зарплат. Такими доказами є судове рішення, яке набрало законної сили, та постанова про відкриття виконавчого провадження, за умови, що впродовж 3 місяців з моменту відкриття провадження судове рішення виконане не було. Кодекс знімає ці «бар’єри» та дозволяє ініціювати питання про банкрутство боржника за наявності боргу на будь-яку суму, що фактично робить процедуру банкрутства альтернативою виконавчому провадженню. Чи призведе ця новела до зловживань з боку кредиторів або до посилення дисципліни щодо сплати боргів з боку боржників? Побачимо на практиці. В будь-якому разі боржник вправі погасити свій борг перед ініціюючим кредитором до порушення справи про банкрутство або в будь-який момент у межах процедури банкрутства.

По-третє, Кодекс запроваджує нову для України процедуру банкрутства фізичних осіб. Ця процедура є подібною до процедури банкрутства юридичних осіб, однак має й певні особливості. Зокрема, ініціювати справу про банкрутство фізичної особи може лише сам боржник. Окрім того, процедура банкрутства фізичної особи не обов’язково повинна мати «happy end» та списання боргів: у разі приховання боржником майна або повідомлення недостовірної інформації про майно, провадження у справі про банкрутство фізичної особи закривається за клопотанням сторони, зборів кредиторів або з власної ініціативи суду. Відтак, процедура банкрутства фізичної особи, яка надає такій особі можливість списати борги (звільнитися від боргів), буде мати дещо інший сценарій, ніж загальна процедура банкрутства юридичних осіб.

По-четверте, Кодекс має на меті пришвидшити процедуру банкрутства. Досягається ця мета не через зменшення строків судових процедур (розпорядження майном, санація, ліквідація), яких господарські суди і так рідко дотримувались, а шляхом обмеження права на оскарження судових рішень у межах справи про банкрутство (більшість ухвал суду не підлягають оскарженню в касаційному порядку) та посилення вимог щодо переходу до наступної судової процедури. Останнє означає, що процедура санації може бути введена лише за наявності схваленого зборами кредиторів плану санації. За відсутності такого плану суд «автоматично» вводить процедуру ліквідації. Такі правила пришвидшують «проміжні» етапи між судовими процедурами, оскільки Кодекс не виділяє окремо час на розробку плану санації та його схвалення.

Отже, за новим Кодексом процедура банкрутства має стати більш швидкою та ефективною. Чи справдяться такі очікування – дізнаємося після набуття чинності Кодексом та напрацювання практики його застосування.