Чи можу я подати в суд на росію?

15/ 04/ 2022

Автор: Анатолій Пашинський, радник ЮФ Василь Кісіль і Партнери 24 лютого 2022 року поділило життя українців на до і після. За ці кілька тижнів широкомасштабної війни, які вже здаються вічністю, чимало наших співвітчизників втратили житло, здоров’я чи навіть життя. Споглядаючи на свій зруйнований будинок і понівечені долі, деякі з нас розмірковують над відкриттям власного юридичного фронту проти агресора. У цій статті ми розберемось, чи може український громадянин або компанія звернутись до вітчизняного суду з позовом проти росії та вимагати відшкодування шкоди, нанесеної в ході війни. Трохи історії Сотні років тому в міжнародному праві сформувалась звичаєва норма рівний над рівним влади не має. Це означало, що будь-яка іноземна держава мала повний імунітет на території іншої країни – як від судів, так і в питаннях власності. Наприклад, француз не міг звернутись до французького суду з позовом проти Італії, оскільки Італія як суверенна держава мала імунітет від юрисдикції французьких судів. Ця концепція отримала назву абсолютного імунітету. У 1970-х ситуація почала змінюватись. Оскільки держави почали активно брати участь у міжнародній торгівлі, постало питання про обмеження абсолютного імунітету. Виникла концепція функціонального імунітету: держава має імунітет тільки тоді, коли вона реалізовує свої суверенні функції. Якщо ж держава вступає у комерційні відносини, наприклад укладає торгівельні угоди з іноземними компаніями, то в цій сфері імунітет з неї знімається. Трохи теорії Кожна держава у своєму національному законодавстві самостійно визначає, який обсяг імунітету мають іноземні держави на її території. Якщо жодної національної норми по цьому питанню немає – за замовчуванням вважається, що усі іноземні держави мають абсолютний імунітет. За останні 50 років більше 10 держав світу прийняли власні закони про імунітети іноземних держав. У подібних законах встановлюється функціональний підхід до імунітету і перелічуються випадки, в яких іноземні держави та їх власність не мають захисту. Переважно ці випадки стосуються участі у комерційних відносинах, але є й інші виключення. Наприклад, законодавство США з питань імунітетів містить так зване терористичне застереження. Воно дозволяє американцям звертатись до судів США з позовами до іноземних держав, що мали відношення до актів міжнародного тероризму. Було також кілька спроб вирішити питання імунітетів на міжнародному рівні. У 1972 році Рада Європи розробила Європейську конвенцію про імунітет держав. Ця конвенція регулювала лише юрисдикційні імунітети (без питань власності) та спиралась на концепцію функціонального імунітету. Широкої популярності конвенція не набула: її ратифікувало лише 8 європейських держав, серед яких немає ані України, ані росії. Пізніше у 2004 році глобальну Конвенцію про юрисдикційні імунітети держав та їх власності запропонувала ООН. В основу цієї конвенції також лягла концепція функціонального імунітету. Разом з тим, конвенція так і не вступила в силу – для цього необхідно, щоб до неї приєдналось хоча б 30 держав. Наразі це зробило лише 22 держави, серед яких України та росії немає. Що в Україні? Будь-яка іноземна держава за ст. 79 Закону України Про міжнародне приватне право має на території України абсолютний імунітет як в питанні судів, так і в питанні власності. Це означає, що подати в український суд позов проти іноземної держави, накласти арешт на її майно чи звернути на нього стягнення можна лише за згодою іноземної держави. Зрозуміло, що такої добровільної згоди годі й очікувати. Особливо від росії. У 2015 році в Україні були спроби прийняти системний закон про юрисдикційні імунітети, що проголошував концепцію функціонального імунітету (законопроєкт №2380). Проте через значну критику його навіть не включили до порядку денного ВРУ. Україна також не приєдналась до міжнародних конвенцій з питань імунітетів – ані до Європейської конвенції 1972 року, ані до Конвенції ООН 2004 року. Так я можу позиватись проти росії чи ні? На жаль, сьогодні подати до українського суду позов проти росії про відшкодування шкоди можна лише за згодою самої росії. Але подібна опція може стати можливою без отримання згоди держави-терориста, якщо наші парламентарі напрацюють зміни до законодавства. Поради для парламентарів Питання зняття з росії імунітету в українських судах сьогодні активно обговорюється у професійних колах та депутатському корпусі. Хоча жоден законопроєкт з цього питання ще не поданий, розглядається декілька різних підходів. Коротко прокоментуємо кожен із них: Розвиток судової практики без внесення змін до закону – пропонується не міняти закон, а просто визначити право на подання позовів у вітчизняній судовій практиці. Разом з тим, будь-які рішення суду в Україні має базуватись на прямій нормі закону. На жаль, поточне формулювання ст. 79 Закону Про міжнародне приватне право не дає нашим суддям значного поля для маневру. Тому розвиток судової практики міг би стати лише доповненням, а не заміною законодавчих змін. Великий закон про імунітети – ідея полягає в тому, щоб прийняти загальний закон про імунітети на 10-15 сторінок. Він встановлюватиме функціональний підхід до імунітетів та стосуватиметься усіх іноземних держав. Разом з тим, як свідчить досвід старого законопроєкту №2380, подібний масивний закон потребує тривалого обговорення і опрацювання. На це банально немає часу в умовах війни. Ратифікація Європейської конвенції (1972) або Конвенції ООН (2004) – на жаль, жоден із цих варіантів не допоможе українцям отримати відшкодування за збройні дії агресора. Росія не є учасницею обох конвенцій та навряд чи нею стане. Це означає, що ми не зможемо використовувати норми цих конвенцій проти агресора. Але навіть якщо уявити, що Україна і росія завтра ратифікують обидві конвенції, їх положення все одно не застосовуються до випадків воєнних дій. Про це зазначається у ст. 31 Європейської конвенції 1972 року та офіційному коментарі Комісії ООН з міжнародного права до Конвенції 2004 року. Точкові зміни до ст. 79 Закону «Про міжнародне приватне право» – також не є найкращим варіантом. Справа в тому, що відповідно до преамбули цього Закону він регулює саме приватноправові відносини. У ситуації, коли танк регулярної армії росії стріляє по квартирі українського громадянина, приватноправові відносини відсутні в принципі. Будь-яке формулювання, яке ми включимо в приватноправовий закон, може тлумачитись як таке, що не поширюється на публічні відносини. Це може дати росії лазівку для уникнення відповідальності. Короткий закон про зняття імунітету з росії по певних категоріях справ – найбільш оптимальний варіант. У такому законі Україна зможе зняти з росії імунітет у конкретній категорії справ про відшкодування шкоди майну, життю і здоров’ю внаслідок збройної агресії росії. Важливо розуміти, що тут мова іде не про стандартні формулювання про відповідальність за шкоду з міжнародних конвенцій (так звану деліктну відповідальність), а саме про відповідальність за агресивні дії росії внаслідок застосування збройних сил. При формулюванні подібного застереження доречно скористатись досвідом США та її терористичним застереженням, що згадувалось вище. У якості обґрунтування у преамбулі закону також можна послатись на резолюцію Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 та інші міжнародні документи, в яких росію було засуджено за розв’язання агресивної війни в Україні. Висновок Отже, діюче законодавство України не дозволяє нам звертатись до українських судів з позовами проти росії без згоди держави-агресора. Для виправлення ситуації слід невідкладно внести зміни у вітчизняне законодавство. Після таких змін громадяни України зможуть звертатись з позовами проти росії до українських судів та отримувати судові рішення про відшкодування шкоди. Пізніше ці рішення можна буде виконувати за рахунок активів росії в Україні чи за кордоном у співпраці з іноземними партнерами. Окремо варто підкреслити, що самостійні судові процеси наших громадян проти росії мають стати не основним, а лише доповнюючим механізмом відшкодування шкоди. Основна частина допомоги постраждалим має бути організована на державному рівні за рахунок донорських коштів та репарацій, які росію зобов’яжуть виплатити Україні на підставі рішення міжнародного суду чи мирного договору.

Автор: Анатолій Пашинський, радник ЮФ Василь Кісіль і Партнери

24 лютого 2022 року поділило життя українців на до і після. За ці кілька тижнів широкомасштабної війни, які вже здаються вічністю, чимало наших співвітчизників втратили житло, здоров’я чи навіть життя. Споглядаючи на свій зруйнований будинок і понівечені долі, деякі з нас розмірковують над відкриттям власного юридичного фронту проти агресора. У цій статті ми розберемось, чи може український громадянин або компанія звернутись до вітчизняного суду з позовом проти росії та вимагати відшкодування шкоди, нанесеної в ході війни.

Трохи історії

Сотні років тому в міжнародному праві сформувалась звичаєва норма “рівний над рівним влади не має”. Це означало, що будь-яка іноземна держава мала повний імунітет на території іншої країни – як від судів, так і в питаннях власності. Наприклад, француз не міг звернутись до французького суду з позовом проти Італії, оскільки Італія як суверенна держава мала імунітет від юрисдикції французьких судів. Ця концепція отримала назву “абсолютного імунітету”.

У 1970-х ситуація почала змінюватись. Оскільки держави почали активно брати участь у міжнародній торгівлі, постало питання про обмеження абсолютного імунітету. Виникла концепція “функціонального імунітету”: держава має імунітет тільки тоді, коли вона реалізовує свої суверенні функції. Якщо ж держава вступає у комерційні відносини, наприклад укладає торгівельні угоди з іноземними компаніями, то в цій сфері імунітет з неї знімається.

Трохи теорії

Кожна держава у своєму національному законодавстві самостійно визначає, який обсяг імунітету мають іноземні держави на її території. Якщо жодної національної норми по цьому питанню немає – за замовчуванням вважається, що усі іноземні держави мають абсолютний імунітет.

За останні 50 років більше 10 держав світу прийняли власні закони про імунітети іноземних держав. У подібних законах встановлюється функціональний підхід до імунітету і перелічуються випадки, в яких іноземні держави та їх власність не мають захисту. Переважно ці випадки стосуються участі у комерційних відносинах, але є й інші виключення. Наприклад, законодавство США з питань імунітетів містить так зване “терористичне застереження”. Воно дозволяє американцям звертатись до судів США з позовами до іноземних держав, що мали відношення до актів міжнародного тероризму.

Було також кілька спроб вирішити питання імунітетів на міжнародному рівні. У 1972 році Рада Європи розробила Європейську конвенцію про імунітет держав. Ця конвенція регулювала лише юрисдикційні імунітети (без питань власності) та спиралась на концепцію функціонального імунітету. Широкої популярності конвенція не набула: її ратифікувало лише 8 європейських держав, серед яких немає ані України, ані росії. Пізніше у 2004 році глобальну Конвенцію про юрисдикційні імунітети держав та їх власності запропонувала ООН. В основу цієї конвенції також лягла концепція функціонального імунітету. Разом з тим, конвенція так і не вступила в силу – для цього необхідно, щоб до неї приєдналось хоча б 30 держав. Наразі це зробило лише 22 держави, серед яких України та росії немає.

Що в Україні?

Будь-яка іноземна держава за ст. 79 Закону України “Про міжнародне приватне право” має на території України абсолютний імунітет як в питанні судів, так і в питанні власності. Це означає, що подати в український суд позов проти іноземної держави, накласти арешт на її майно чи звернути на нього стягнення можна лише за згодою іноземної держави. Зрозуміло, що такої добровільної згоди годі й очікувати. Особливо від росії.

У 2015 році в Україні були спроби прийняти системний закон про юрисдикційні імунітети, що проголошував концепцію функціонального імунітету (законопроєкт №2380). Проте через значну критику його навіть не включили до порядку денного ВРУ.

Україна також не приєдналась до міжнародних конвенцій з питань імунітетів – ані до Європейської конвенції 1972 року, ані до Конвенції ООН 2004 року.

Так я можу позиватись проти росії чи ні?

На жаль, сьогодні подати до українського суду позов проти росії про відшкодування шкоди можна лише за згодою самої росії. Але подібна опція може стати можливою без отримання згоди держави-терориста, якщо наші парламентарі напрацюють зміни до законодавства.

Поради для парламентарів

Питання зняття з росії імунітету в українських судах сьогодні активно обговорюється у професійних колах та депутатському корпусі. Хоча жоден законопроєкт з цього питання ще не поданий, розглядається декілька різних підходів. Коротко прокоментуємо кожен із них:

Розвиток судової практики без внесення змін до закону – пропонується не міняти закон, а просто визначити право на подання позовів у вітчизняній судовій практиці. Разом з тим, будь-які рішення суду в Україні має базуватись на прямій нормі закону. На жаль, поточне формулювання ст. 79 Закону “Про міжнародне приватне право” не дає нашим суддям значного поля для маневру. Тому розвиток судової практики міг би стати лише доповненням, а не заміною законодавчих змін.
Великий закон про імунітети – ідея полягає в тому, щоб прийняти загальний закон про імунітети на 10-15 сторінок. Він встановлюватиме функціональний підхід до імунітетів та стосуватиметься усіх іноземних держав. Разом з тим, як свідчить досвід старого законопроєкту №2380, подібний масивний закон потребує тривалого обговорення і опрацювання. На це банально немає часу в умовах війни.
Ратифікація Європейської конвенції (1972) або Конвенції ООН (2004) – на жаль, жоден із цих варіантів не допоможе українцям отримати відшкодування за збройні дії агресора. Росія не є учасницею обох конвенцій та навряд чи нею стане. Це означає, що ми не зможемо використовувати норми цих конвенцій проти агресора. Але навіть якщо уявити, що Україна і росія завтра ратифікують обидві конвенції, їх положення все одно не застосовуються до випадків воєнних дій. Про це зазначається у ст. 31 Європейської конвенції 1972 року та офіційному коментарі Комісії ООН з міжнародного права до Конвенції 2004 року.
Точкові зміни до ст. 79 Закону «Про міжнародне приватне право» – також не є найкращим варіантом. Справа в тому, що відповідно до преамбули цього Закону він регулює саме “приватноправові відносини”. У ситуації, коли танк регулярної армії росії стріляє по квартирі українського громадянина, приватноправові відносини відсутні в принципі. Будь-яке формулювання, яке ми включимо в “приватноправовий” закон, може тлумачитись як таке, що не поширюється на публічні відносини. Це може дати росії лазівку для уникнення відповідальності.
Короткий закон про зняття імунітету з росії по певних категоріях справ – найбільш оптимальний варіант. У такому законі Україна зможе зняти з росії імунітет у конкретній категорії справ про відшкодування шкоди майну, життю і здоров’ю внаслідок збройної агресії росії. Важливо розуміти, що тут мова іде не про стандартні формулювання про відповідальність за шкоду з міжнародних конвенцій (так звану деліктну відповідальність), а саме про відповідальність за агресивні дії росії внаслідок застосування збройних сил. При формулюванні подібного застереження доречно скористатись досвідом США та її “терористичним застереженням”, що згадувалось вище. У якості обґрунтування у преамбулі закону також можна послатись на резолюцію Генеральної асамблеї ООН від 02.03.2022 та інші міжнародні документи, в яких росію було засуджено за розв’язання агресивної війни в Україні.

Висновок

Отже, діюче законодавство України не дозволяє нам звертатись до українських судів з позовами проти росії без згоди держави-агресора. Для виправлення ситуації слід невідкладно внести зміни у вітчизняне законодавство. Після таких змін громадяни України зможуть звертатись з позовами проти росії до українських судів та отримувати судові рішення про відшкодування шкоди. Пізніше ці рішення можна буде виконувати за рахунок активів росії в Україні чи за кордоном у співпраці з іноземними партнерами.

Окремо варто підкреслити, що самостійні судові процеси наших громадян проти росії мають стати не основним, а лише доповнюючим механізмом відшкодування шкоди. Основна частина допомоги постраждалим має бути організована на державному рівні за рахунок донорських коштів та репарацій, які росію зобов’яжуть виплатити Україні на підставі рішення міжнародного суду чи мирного договору.