Різний досвід, але спільне середовище. Як бізнесу будувати підтримуючу комунікацію

Як говорити з людьми з різним досвідом війни та будувати підтримуюче робоче середовище? Ці питання 29 вересня обговорили учасники спільної події робочої групи з ветеранських практик та політик ESG-комітету і Комітету з маркетингу та комунікацій Європейської Бізнес Асоціації у партнерстві з Національним музеєм історії України у Другій світовій війні — “ЗА СЛОВАМИ БАЧИТИ ЛЮДИНУ. Як бізнесу комунікувати з людьми з різним досвідом війни”.

Підтримуюча комунікація починається з розуміння. Психолог відділення психологічного забезпечення 12-ї бригади спеціального призначення НГУ “Азов” Ростислав “Манфред” зосередився на тому, як налагоджувати комунікацію між цивільними та військовими, щоб обидва досвіди могли співіснувати без взаємного знецінення. Спікер наголосив, що адаптація має бути двосторонньою: не лише ветеран повертається до команди, а й команда, керівники та HR мають бути готовими до роботи з людиною, яка має військовий досвід. Безпечний і передбачуваний простір, повага та прийняття — базові умови такої взаємодії.

Під час панельної дискусії “Підтримуюче середовище як практика”, яку модерував Руслан Халіков, представник 1-го корпусу НГУ “Азов”, власник видавництва, учасники говорили про те, як компаніям створювати середовище, у якому люди з військовим досвідом можуть повертатися до роботи та розвиватися.

Анастасія Шевченко, генеральна менеджерка Global HR Solutions, LHH Group Country Manager в Україні, Грузії, Молдові, Вірменії, Азербайджані, Казахстані та Узбекистані, звернула увагу на нове сприйняття бренду роботодавця в умовах війни. Коли зовнішня небезпека вже є частиною повсякденності, компанія має створювати для працівників відчуття безпеки та демонструвати відповідальність за людей.   Безпечне середовище — це конкретні дії: зрозумілі правила, чесна комунікація, підтримка військових і ветеранів, гнучкість та готовність бути поруч у складних ситуаціях. Саме так формується роботодавець, якому люди довіряють.

 

Наталія Мовчан, менеджерка з комунікацій ESG-проєктів в EPAM Україна, зазначила, що до розробки програм адаптації варто безпосередньо залучати людей із військовим досвідом. Саме вони найкраще можуть допомогти зрозуміти потреби тих, для кого створюються такі програми. Основним запитом, з яким звертаються колеги-вете рани до компанії, вона назвала надолуження професійних втрат, донавчання. 

Альона Рубанець, HRD Metinvest Digital, підкреслила, що досвід кожної людини різний, тому універсальний підхід до інтеграції ветеранів складно сформувати. Водночас спільною основою мають бути довіра, системність та повага. Саме ці принципи допомагають створювати середовище, у якому взаємодія від людини до людини стає частиною успішної інтеграції. Тож важливо, щоби програми адаптувалися до реальності та потреб людей.

Окремо учасники говорили про підтримуючу комунікацію в освітньому середовищі. Сергій Шило, перший проректор Національного університету “Запорізька політехніка”, розповів про трансформацію освітнього процесу в умовах війни та необхідність одночасно враховувати досвід студентів, військових і внутрішньо переміщених людей та забезпечувати фізичну безпеку навчання.

Данило Щербаков, засновник та голова правління ГО “HELPER УКРАЇНА”, говорив про мову поваги — про те, як говорити про чужий досвід так, щоб людина почувалася цінною, а не лише джерелом інформації чи інфоприводом. Повага має бути однаково присутньою у ставленні і до військового, і до цивільного досвіду.

Завершила програму keynote-виступом Ірина Ужакова, керівниця напряму культурної реабілітації та безбар’єрності Національного музею історії України у Другій світовій війні. Вона представила ключові принципи травмоінформованого підходу: безпека, довіра і прозорість, підтримка “рівний — рівному”, співпраця та взаємність, право голосу і вибору, а також врахування культурних, історичних і гендерних аспектів.

У підсумку розмова звелася до простої, але важливої думки: за словами, ролями та досвідом треба бачити людину. Саме на цьому фундаменті потрібно будувати комунікацію, яка підтримує, а не створює додаткові бар’єри в бізнесі, освіті та суспільстві загалом.