fbpx

Суперечливий характер

23/ 01/ 2018

Нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», що вступила в силу 19.01.2013, ввела ряд логічних (і не дуже) змін, що стосуються не тільки самої процедури банкрутства, а й підсудності спорів прямо або побічно пов’язаних з такою процедурою. Так, стаття 10 зазначеного закону, а також статті 12, 16 Господарського процесуального кодексу (в редакції після 19.01.2013) містять аналогічні норми, вводять правило, згідно з яким суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, розглядає усі майнові спори з вимогами до боржника. До таких спорів, як на думку законодавця, відносяться, у тому числі, і спори про визнання недійсними будь-яких договорів, укладених боржником, стягнення заробітної плати, поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника. Винятки із зазначеного правила – тільки суперечки, пов’язані зі сплатою (утриманням) грошових зобов’язань (податкового боргу) визначених відповідно до Податкового кодексу України.

На перший погляд, це дуже зручне і логічне правило, яке повинно уніфікувати і систематизувати процес розгляду пов’язаних з банкрутством суперечок. Але як з’ясувалося в процесі розвитку судової практики щодо застосування зазначених норм – не все так просто, як хотілося б. Основною проблемою для національних судів послужило словосполучення «суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство», що детально не розтлумачено ні самим законом про банкрутство, ні опублікованими в березні 2013 року інформаційним листом Вищого господарського суду. Тому, за справу «тлумачення» взялися національні суди, які, за сформованим звичаєм, так і не змогли прийти до єдиної думки.

Спірні ситуації

Протягом 2013 – 2016 років колегії Вищого господарського суду категорично розійшлися в думках щодо того, як же все-таки повинні розглядатися такі суперечки: починаючи від розгляду таких суперечок в рамках справи про банкрутство без відкриття окремих виробництв (або з відкриттям – тут думки теж розійшлися), закінчуючи розглядом тільки обраних суперечок (прямо передбачених законом) в рамках справи про банкрутство, а не обраних – в окремих позовних виробництвах, але тим же господарським судом, у якому розглядає я справу про банкрутство.

Така багатоплановість підходів до застосування норм Закону про банкрутство нерідко призводила до абсурдних ситуацій. Наприклад, в середині 2016-го ВГСУ (у складі 3-х різних колегій) за трьома абсолютно аналогічними справами (спори про визнання недійсними 3-х договорів позики, де стороною було юридична особа, щодо якої було відкрито провадження у справі про банкрутство), де учасником була велика австрійська компанія «ACTIV Solar Gmbh», прийшов до 3-х цікавих, але взаємовиключних висновків:

  •           1-я колегія прийшла до висновку про необхідність розгляду спору в рамках справи про банкрутство компанії – сторони договору позики;
  •           2-я колегія погодилася з правомірністю розгляду такого спору в окремому позовному провадженні;
  •           3-тя колегія погодилася з висновком суду 1-ї інстанції про необхідність припинення провадження у справі у зв’язку з тим, що спір не підлягає розгляду судами України (у всіх оспорюваних договорах була передбачена арбітражна обмовка).

Верховна позиція

Вагомий внесок в розвиток практики розгляду спорів, пов’язаних з банкрутством, вніс і Верховний суд України, який у постанові від 13.04.2016 (справа 3-304гс16) висловив кілька розширене трактування згаданих норм Закону про банкрутство.

Так, згідно з позицією ВСУ, з моменту відкриття щодо боржника справи про банкрутство, він перебуває в особливому правовому режимі, який замінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають більший пріоритет. Однією з особливостей такого режиму є концентрація всіх суперечок у справі про банкрутство з метою контролю в рамках цього виробництва за діяльністю боржника, включенням всього майна боржника до ліквідаційної маси і проведення інших заходів метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів…

У цій же постанові ВСУ зробив висновок про те, що такі спори повинні бути розглянуті і вирішені в рамках вже відкритого справи про банкрутство без відкриття нових виробництв.

Здавалося б, Верховний суд поставив крапку у 3-х річному протистоянні позицій Вищого господарського суду і досить широко роз’яснив, які спори мають розглядатися в рамках справи про банкрутство, але, як з’ясувалося, «крапка» більше схожа на «три крапки».

Позиція ВСУ послужила імпульсом для нового витка розвитку судової практики – з другої половини 2016 року суди почали дуже активно використовувати описану позицію Верховного суду, при цьому застосовуючи її в дуже несподіваних ситуаціях.

Так, на сьогоднішній день популярна судова практика розгляду у рамках справи про банкрутство позовів з майнових спорів самого боржника до третіх осіб. Наприклад, ВГСУ у своїй постанові по справі №920/360/16 від 22.02.2017 дійшов висновку про необхідність розгляду в рамках справи про банкрутство позову боржника про стягнення дебіторської заборгованості. При цьому, суд мотивував свою позицію тим, що спір стосується питання формування ліквідаційної маси у справі про банкрутство, отже, він безпосередньо пов’язаний з виробництвом у справі про банкрутство. На аналогічних підставах часто зустрічається і практика розгляду в рамках справи про банкрутство позовів про визнання недійсними договорів, укладенних не боржником (але пов’язаних з виробництвом у справі про банкрутство), віндикаційний позовів, різноманітних немайнових вимог як до боржника, так і до його кредиторів.

Новий виток

Такий вектор розвитку судової практики має ряд позитивних моментів: концентрація всіх суперечок у справі про банкрутство; велика залученість і компетентність суду (щодо особливостей провадження у справі про банкрутство) при розгляді спорів, побічно пов’язаних з банкрутством; певна оперативність при вирішенні спорів (розгляд усіх суперечок в рамках справи про банкрутство закінчується винесенням ухвали, яка набирає чинності в момент його винесення). Але, як правило, позитивні моменти тісно межують з відверто негативними – так як спір розглядається у рамках справи про банкрутство, то і будь-який процесуальний «саботаж», спрямований на затягування справи, автоматично спричинить за собою затягування і терміну розгляду спору. До того ж, найчастіше, концентрація всіх суперечок у справі про банкрутство зручна тільки учасникам такого банкрутства (кредиторам, арбітражному керуючому), але не дуже зручна третім особам, для яких така підсудність може стати повною несподіванкою.

Справедливості заради, варто відзначити, що описані негативні моменти в більшій мірі пов’язані з недосконалістю чинного процесуального законодавства, яке дозволяє недобросовісним учасникам такого процесу зловживати своїми правами і досить сильно затягувати термін розгляду ключових питань у справі про банкрутство. У той же час складно недооцінити прийдешні зміни до процесуального законодавства, у яких, крім іншого, передбачені механізми протидії зловживанням процесуальними правами. Сподіваємося, що нові редакції процесуальних кодексів покладуть край неоднозначному застосуванню законодавства, і дозволять вищим судам сформувати відносно розглянутих вище питань єдину правозастосовчу практику.

Джерело: https://absolute.com.ua/articles/statti/protivorechivyjj-kharakter

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Стартуй в Telegram боті
Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальни мережами.
0 Шейрів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: