Чи можна довіряти даним? Як український бізнес опинився в пастці комплаєнсу

07/ 05/ 2026

Прослухати онлайн Зупинити   Автор: компанія ДЛ СОЛЮШН Ринок перевірки контрагентів в Україні стрімко розвивається, і водночас стає все менш прозорим. Бізнес, який діє в правовому полі, дедалі частіше опиняється в ситуації, де сама перевірка партнера може створити більше проблем, ніж їх вирішити. Проблема не є новою. Вона супроводжує ринок фактично з моменту розвитку українського інтернету та появи перших цифрових баз даних, коли поряд із легальними джерелами інформації почали циркулювати масиви даних із непрозорим або відверто незаконним походженням. Спочатку це були фрагментовані «зливи» на форумах, згодом – напівзакриті бази та телеграм-канали, а сьогодні – зручні інтерфейси і сервіси, які агрегують дані в один клік. Разом із цим змінилось і сприйняття: якщо раніше доступ до інформації міг вважатися конкурентною перевагою, то сьогодні, в умовах масштабування і цифровізації цих процесів, він дедалі частіше стає зоною підвищеного ризику для бізнесу – юридичного, репутаційного та операційного. Ринок, який виріс швидше, ніж правила Цифровізація зробила перевірку контрагентів технічно простою. За лічені хвилини компанія може отримати розширене досьє: структура власності, судові справи, фінансова історія, репутаційні сигнали. Але питання не в доступності інформації, питання у її легальності. На цьому тлі на українському ринку сформувався цілий сегмент інформаційно-аналітичних сервісів, які оперують персональними даними. Часто – без очевидної правової підстави або з непрозорим походженням. Це створює системний розрив: бізнесу потрібна повна інформація, закон вимагає чіткої згоди на її використання. У цій точці виникає конфлікт, який поки що не має усталеного вирішення. Два підходи, і українська реальність між ними Глобально існує дві моделі регулювання персональних даних. Європейська – жорстка, з пріоритетом прав людини (GDPR). Північноамериканська – більш гнучка, з акцентом на інтереси бізнесу. Україна рухається в бік європейської моделі. Це означає одне: вимоги до легальності даних будуть лише посилюватись. Але інфраструктура ринку ще не відповідає цим вимогам. Саме в цьому розриві сьогодні і працює бізнес. Українське законодавство у сфері персональних даних є достатньо структурованим і загалом відповідає європейським підходам. Заборона на обробку конфіденційної інформації без згоди особи закріплена на рівні Конституції. Профільний закон визначає вимоги до збору, зберігання та використання даних. Кримінальне право передбачає відповідальність за порушення. Але реальна практика виглядає інакше. Порушення у сфері персональних даних складно виявити, ще складніше довести і майже неможливо відстежити джерело. У результаті відповідальність зміщується не на тих, хто формує і продає дані, а на тих, хто їх використовує. Бізнес опиняється у ситуації, де він змушений самостійно оцінювати законність інформації, яку отримує ззовні, часто без інструментів для такої оцінки. Комплаєнс як зона ризику Парадоксально, але комплаєнс – інструмент, покликаний знижувати ризики, сам стає їх джерелом. Типова ситуація виглядає так: компанія перевіряє контрагента, використовує сторонній сервіс, отримує розширену інформацію, і не має впевненості, що ця інформація отримана законно. Наслідки можуть бути різними: від юридичних претензій до втрати репутації; від санкцій регулятора до проблем із міжнародними партнерами. Це змінює саму логіку управління ризиками. Питання вже не лише в тому «чи надійний контрагент», питання вже: «чи безпечний спосіб, яким ми це перевіряємо». Чому старі підходи більше не працюють В українських компаніях довгий час домінував тактичний підхід: перевірити контрагента перед угодою і рухатися далі. Такий підхід не враховує джерело даних, не інтегрований у систему управління ризиками та не забезпечує довгострокової стійкості. Як показують дослідження у сфері ризик-менеджменту, це призводить до ситуації, коли комплаєнс виконує формальну функцію, але не впливає на якість управлінських рішень. У відповідь на ці виклики частина бізнесу починає змінювати підхід. Фокус зміщується з максимальної кількості даних, на контроль їх походження і правомірності використання. У DL SOLUTION погляд на проблематику ринку даних, сформував відповідь. Компанія працює у сегменті, де регуляторні вимоги є високими за замовчуванням. Це означає, що будь-яка помилка в оцінці контрагента – не лише операційний та репутаційний ризик, а й потенційне порушення з правовими наслідками. Тому в компанії замислились над побудовою цифрової екосистеми перевірки контрагентів, в якій дані мають підтверджене походження, а в роботі використовуються відкриті державні реєстри, договірні джерела, інформація з підтвердженою згодою суб’єкта даних, а суб’єкт персональних даних поінформований про мету обробки, обсяг, можливу передачу третім особам. Завдяки такому підходу, аналіз стає системним, а не ситуативним й інформація фільтрується за індикаторами ризику, інтегрується у процес ухвалення рішень та використовується для постійного моніторингу. Такий підхід відповідає принципам ISO 37301, де комплаєнс розглядається як безперервний процес. Те, що ще не врегульовано Попри зміни, ключова проблема залишається: ринок інформаційно-аналітичних сервісів в Україні досі функціонує без чітких правил гри, залишаючи відкритим питання: хто несе відповідальність за незаконне походження даних; як має виглядати контроль за такими сервісами; де проходить межа між відкритою інформацією і втручанням у приватність. Без відповіді на ці питання ризики залишатимуться системними, тому екосистема перевірки контрагентів – вже не питання ефективності, це питання виживання у середовищі, де помилка коштує значно більше, ніж швидкість.

Автор: компанія ДЛ СОЛЮШН

Ринок перевірки контрагентів в Україні стрімко розвивається, і водночас стає все менш прозорим. Бізнес, який діє в правовому полі, дедалі частіше опиняється в ситуації, де сама перевірка партнера може створити більше проблем, ніж їх вирішити.

Проблема не є новою. Вона супроводжує ринок фактично з моменту розвитку українського інтернету та появи перших цифрових баз даних, коли поряд із легальними джерелами інформації почали циркулювати масиви даних із непрозорим або відверто незаконним походженням. Спочатку це були фрагментовані «зливи» на форумах, згодом – напівзакриті бази та телеграм-канали, а сьогодні – зручні інтерфейси і сервіси, які агрегують дані в один клік. Разом із цим змінилось і сприйняття: якщо раніше доступ до інформації міг вважатися конкурентною перевагою, то сьогодні, в умовах масштабування і цифровізації цих процесів, він дедалі частіше стає зоною підвищеного ризику для бізнесу – юридичного, репутаційного та операційного.

Ринок, який виріс швидше, ніж правила

Цифровізація зробила перевірку контрагентів технічно простою. За лічені хвилини компанія може отримати розширене досьє: структура власності, судові справи, фінансова історія, репутаційні сигнали. Але питання не в доступності інформації, питання у її легальності.

На цьому тлі на українському ринку сформувався цілий сегмент інформаційно-аналітичних сервісів, які оперують персональними даними. Часто – без очевидної правової підстави або з непрозорим походженням. Це створює системний розрив: бізнесу потрібна повна інформація, закон вимагає чіткої згоди на її використання. У цій точці виникає конфлікт, який поки що не має усталеного вирішення.

Два підходи, і українська реальність між ними

Глобально існує дві моделі регулювання персональних даних. Європейська – жорстка, з пріоритетом прав людини (GDPR). Північноамериканська – більш гнучка, з акцентом на інтереси бізнесу.

Україна рухається в бік європейської моделі. Це означає одне: вимоги до легальності даних будуть лише посилюватись. Але інфраструктура ринку ще не відповідає цим вимогам. Саме в цьому розриві сьогодні і працює бізнес.

Українське законодавство у сфері персональних даних є достатньо структурованим і загалом відповідає європейським підходам. Заборона на обробку конфіденційної інформації без згоди особи закріплена на рівні Конституції. Профільний закон визначає вимоги до збору, зберігання та використання даних. Кримінальне право передбачає відповідальність за порушення. Але реальна практика виглядає інакше.

Порушення у сфері персональних даних складно виявити, ще складніше довести і майже неможливо відстежити джерело. У результаті відповідальність зміщується не на тих, хто формує і продає дані, а на тих, хто їх використовує. Бізнес опиняється у ситуації, де він змушений самостійно оцінювати законність інформації, яку отримує ззовні, часто без інструментів для такої оцінки.

Комплаєнс як зона ризику

Парадоксально, але комплаєнс – інструмент, покликаний знижувати ризики, сам стає їх джерелом. Типова ситуація виглядає так: компанія перевіряє контрагента, використовує сторонній сервіс, отримує розширену інформацію, і не має впевненості, що ця інформація отримана законно.

Наслідки можуть бути різними: від юридичних претензій до втрати репутації; від санкцій регулятора до проблем із міжнародними партнерами. Це змінює саму логіку управління ризиками. Питання вже не лише в тому «чи надійний контрагент», питання вже: «чи безпечний спосіб, яким ми це перевіряємо».

Чому старі підходи більше не працюють

В українських компаніях довгий час домінував тактичний підхід: перевірити контрагента перед угодою і рухатися далі. Такий підхід не враховує джерело даних, не інтегрований у систему управління ризиками та не забезпечує довгострокової стійкості.

Як показують дослідження у сфері ризик-менеджменту, це призводить до ситуації, коли комплаєнс виконує формальну функцію, але не впливає на якість управлінських рішень. У відповідь на ці виклики частина бізнесу починає змінювати підхід. Фокус зміщується з максимальної кількості даних, на контроль їх походження і правомірності використання.

У DL SOLUTION погляд на проблематику ринку даних, сформував відповідь. Компанія працює у сегменті, де регуляторні вимоги є високими за замовчуванням. Це означає, що будь-яка помилка в оцінці контрагента – не лише операційний та репутаційний ризик, а й потенційне порушення з правовими наслідками.

Тому в компанії замислились над побудовою цифрової екосистеми перевірки контрагентів, в якій дані мають підтверджене походження, а в роботі використовуються відкриті державні реєстри, договірні джерела, інформація з підтвердженою згодою суб’єкта даних, а суб’єкт персональних даних поінформований про мету обробки, обсяг, можливу передачу третім особам.

Завдяки такому підходу, аналіз стає системним, а не ситуативним й інформація фільтрується за індикаторами ризику, інтегрується у процес ухвалення рішень та використовується для постійного моніторингу. Такий підхід відповідає принципам ISO 37301, де комплаєнс розглядається як безперервний процес.

Те, що ще не врегульовано

Попри зміни, ключова проблема залишається: ринок інформаційно-аналітичних сервісів в Україні досі функціонує без чітких правил гри, залишаючи відкритим питання:

• хто несе відповідальність за незаконне походження даних;
• як має виглядати контроль за такими сервісами;
• де проходить межа між відкритою інформацією і втручанням у приватність.

Без відповіді на ці питання ризики залишатимуться системними, тому екосистема перевірки контрагентів – вже не питання ефективності, це питання виживання у середовищі, де помилка коштує значно більше, ніж швидкість.