Нові правила отримання дозволу на використання праці іноземця: довгоочікуване полегшення чи косметичні правки?

13/ 12/ 2017

Автор: Марина Слободянюк, старший юрист, має багаторічну практику надання послуг у сфері міграційного права, має досвід у посередництві у працевлаштуванні іноземців. У кінці вересня 2017 року сталося те, чого так довго очікували українські працедавці: на підставі закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення барєрів для залучення іноземних інвестицій» № 2058-VIII від 23 травня 2017 року (далі по тексту - Закон) вступили в силу нові правила отримання дозволу на використання праці іноземців, а також – у якості бонусу – зміни до порядку отримання посвідок на тимчасове проживання іноземців в Україні. Чи принесли ці нововведення полегшення усім учасникам цих процесів і яким чином правила отримання посвідки іноземців впливають на його працевлаштування – далі у цій статті. Перше, що одразу кидається у вічі, - це вкрай скорочений перелік документів для отримання дозволу. Дійсно, законодавець врахував усі недоліки та суперечності пакету документів попередніх років та настільки оптимізував його, що наразі маємо всього чотири документи, необхідні для подання до центру зайнятості. До них належать: заява встановленого зразка, копія першої сторінки паспорту іноземця з перекладом, довідка про те, що посада, на яку претендує іноземець, не пов’язана із допуском до державної таємниці, і фотокартка. Щоправда, якщо йдеться про певні категорії іноземців (які, до слова, також були впроваджені новим законом), то у їх випадку до базового переліку документів додається ще один, в залежності від того, до якої категорії належить іноземець. Таким документом може бути, наприклад, копія диплому випускника певного вузу, копія документу, який ідентифікує об’єкт авторського права, або копія договору, яким передбачено застосування праці іноземця, якого направлено іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг). Проте ці вимоги стосуються лише окремого кола іноземців й, за великим рахунком, не додають компаніям-працедавцям зайвого клопоту. Слід також детально зупинитися на згаданих вище категоріях іноземців – пошуковувачів праці в Україні. Нові правила запроваджують досить розгалужену типологію таких іноземців, до яких входять засновники (або бенефіціари) компанії-працедавця, працівники у сфері ІТ, випускники престижних вузів, працівники творчих професій, високооплачувані професіонали, а також відряджені працівники та внутрішньо корпоративні цесіонарії. На ці категорії поширюється дія певних пільг - скажімо, дозвіл може бути видано на строк до трьох років - проте одночасно для підтвердження свого статусу їм необхідно додатково подавати документи, про які йшлось вище. Варто зазначити, що змін зазнали не лише процедурні моменти, але й та частина правил, що стосується передумов отримання дозволу. Скажімо, на даний момент працедавця зобов’язали встановити іноземцеві розмір заробітної плати, що складає щонайменше 10 мінімальних заробітних плат. Тобто, якщо раніше на іноземців поширювалось загальне для усіх працівників правило стосовно заробітної плати, розмір якої не міг бути меншим від законодавчо встановленого мінімуму, то зараз іноземні працівники опинились у більш вигідному положенні в порівнянні з громадянами України. Таке нововведення призводить до додаткових витрат з боку працедавця. До слова про витрати: як уже згадувалось на початку статті, одночасно зі змінами до порядку отримання дозволу на застосування праці було також оновлено правило отримання іноземцями посвідок на тимчасове проживання в Україні. Серед решти пунктів є нововведення, яке безпосередньо стосується працедавців, у яких є найманий-працівник іноземець, що перебуває в Україні на підставі вищезгаданої посвідки. Отже, згідно нових правил, для продовження дії посвідки, отриманої на підставі дозволу на використання праці іноземця, працедавець має мати у штаті щонайменше трьох громадян України не менш, ніж за 6 місяців до дати продовження посвідки, або сплатити за останній фінансовий рік податок на прибуток підприємств в розмірі не менше, ніж п’ятдесят мінімальних заробітних плат. Це положення стало несподіванкою для багатьох невеликих компаній з маленьким штатом працівників, особливо зважаючи на той факт, що виявити його не так просто й швидко виправити упущення неможливо. Однак, якщо повернутись до позитивних моментів, то слід згадати також, що за новим законом строк дії дозволу для окремих категорій працівників подовжено до трьох років, сам дозвіл можна продовжувати необмежену кількість разів, а також те, що базою для обрахування вартості дозволу відтепер є розмір прожиткового мінімуму, а не мінімальна заробітна плата, як це було раніше (що зменшує вартість документу), а вимога щодо обов’язкової зарплати, що дорівнює десяти мінімальним, не поширюється на певні категорії іноземців, до яких, зокрема, належить засновник чи бенефіціар компанії. Не можна не відмітити значні полегшення в процедурних питаннях, особливо тих, що стосуються можливості відкоригувати помилки чи неточності в поданих документах ще до моменту винесення рішення стосовно видачі чи відмови у видачі дозволу. В цілому ж, можна з певними застереженнями відзначити, що нові правила все-таки полегшують отримання дозволу на використання праці іноземців як для самих іноземців, так і для компаній-працедавців. Також можна висловити припущення, що практика застосування нових правил допоможе виявити та з часом виправити певні недоліки та суперечності, що містяться в новому законі.

Автор: Марина Слободянюк, старший юрист, має багаторічну практику надання послуг у сфері міграційного права, має досвід у посередництві у працевлаштуванні іноземців.

У кінці вересня 2017 року сталося те, чого так довго очікували українські працедавці: на підставі закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій» № 2058-VIII від 23 травня 2017 року (далі по тексту – Закон) вступили в силу нові правила отримання дозволу на використання праці іноземців, а також – у якості бонусу – зміни до порядку отримання посвідок на тимчасове проживання іноземців в Україні. Чи принесли ці нововведення полегшення усім учасникам цих процесів і яким чином правила отримання посвідки іноземців впливають на його працевлаштування – далі у цій статті.

Перше, що одразу кидається у вічі, – це вкрай скорочений перелік документів для отримання дозволу. Дійсно, законодавець врахував усі недоліки та суперечності пакету документів попередніх років та настільки оптимізував його, що наразі маємо всього чотири документи, необхідні для подання до центру зайнятості. До них належать: заява встановленого зразка, копія першої сторінки паспорту іноземця з перекладом, довідка про те, що посада, на яку претендує іноземець, не пов’язана із допуском до державної таємниці, і фотокартка. Щоправда, якщо йдеться про певні категорії іноземців (які, до слова, також були впроваджені новим законом), то у їх випадку до базового переліку документів додається ще один, в залежності від того, до якої категорії належить іноземець. Таким документом може бути, наприклад, копія диплому випускника певного вузу, копія документу, який ідентифікує об’єкт авторського права, або копія договору, яким передбачено застосування праці іноземця, якого направлено іноземним роботодавцем в Україну для виконання певного обсягу робіт (надання послуг). Проте ці вимоги стосуються лише окремого кола іноземців й, за великим рахунком, не додають компаніям-працедавцям зайвого клопоту.

Слід також детально зупинитися на згаданих вище категоріях іноземців – пошуковувачів праці в Україні. Нові правила запроваджують досить розгалужену типологію таких іноземців, до яких входять засновники (або бенефіціари) компанії-працедавця, працівники у сфері ІТ, випускники престижних вузів, працівники творчих професій, високооплачувані професіонали, а також відряджені працівники та внутрішньо корпоративні цесіонарії. На ці категорії поширюється дія певних пільг – скажімо, дозвіл може бути видано на строк до трьох років – проте одночасно для підтвердження свого статусу їм необхідно додатково подавати документи, про які йшлось вище.

Варто зазначити, що змін зазнали не лише процедурні моменти, але й та частина правил, що стосується передумов отримання дозволу. Скажімо, на даний момент працедавця зобов’язали встановити іноземцеві розмір заробітної плати, що складає щонайменше 10 мінімальних заробітних плат. Тобто, якщо раніше на іноземців поширювалось загальне для усіх працівників правило стосовно заробітної плати, розмір якої не міг бути меншим від законодавчо встановленого мінімуму, то зараз іноземні працівники опинились у більш вигідному положенні в порівнянні з громадянами України. Таке нововведення призводить до додаткових витрат з боку працедавця.

До слова про витрати: як уже згадувалось на початку статті, одночасно зі змінами до порядку отримання дозволу на застосування праці було також оновлено правило отримання іноземцями посвідок на тимчасове проживання в Україні. Серед решти пунктів є нововведення, яке безпосередньо стосується працедавців, у яких є найманий-працівник іноземець, що перебуває в Україні на підставі вищезгаданої посвідки. Отже, згідно нових правил, для продовження дії посвідки, отриманої на підставі дозволу на використання праці іноземця, працедавець має мати у штаті щонайменше трьох громадян України не менш, ніж за 6 місяців до дати продовження посвідки, або сплатити за останній фінансовий рік податок на прибуток підприємств в розмірі не менше, ніж п’ятдесят мінімальних заробітних плат. Це положення стало несподіванкою для багатьох невеликих компаній з маленьким штатом працівників, особливо зважаючи на той факт, що виявити його не так просто й швидко виправити упущення неможливо.

Однак, якщо повернутись до позитивних моментів, то слід згадати також, що за новим законом строк дії дозволу для окремих категорій працівників подовжено до трьох років, сам дозвіл можна продовжувати необмежену кількість разів, а також те, що базою для обрахування вартості дозволу відтепер є розмір прожиткового мінімуму, а не мінімальна заробітна плата, як це було раніше (що зменшує вартість документу), а вимога щодо обов’язкової зарплати, що дорівнює десяти мінімальним, не поширюється на певні категорії іноземців, до яких, зокрема, належить засновник чи бенефіціар компанії.

Не можна не відмітити значні полегшення в процедурних питаннях, особливо тих, що стосуються можливості відкоригувати помилки чи неточності в поданих документах ще до моменту винесення рішення стосовно видачі чи відмови у видачі дозволу.

В цілому ж, можна з певними застереженнями відзначити, що нові правила все-таки полегшують отримання дозволу на використання праці іноземців як для самих іноземців, так і для компаній-працедавців. Також можна висловити припущення, що практика застосування нових правил допоможе виявити та з часом виправити певні недоліки та суперечності, що містяться в новому законі.