Місто має подобатись: очікування і реальність іноземця в Україні

20/ 05/ 2019

. Мережа готелів Premier провела експеримент, ідея якого — показати Україну з її туристичними реаліями очима гостя, який відкриває для себе країну. Premier організував конкурс і запросив іноземця, який, подорожуючи, поділиться своїми враженнями без фільтрів. Україна для іноземців у більшості випадків — це брати Кличко та Андрій Шевченко, українська агенція Banda, яка нещодавно увірвалась у цей список, здобувши Канського лева за брендинг Євробачення та сміливе рішення Ukraine Now. Але що крім цього? Що бачать і що відчувають туристи, приїжджаючи до нашої країни? Наш герой Річард Бентон — американець з Міннесоти, який У 1993-му вперше потрапив до україни і вивчив українську мову протягом року навчання за обміном у Києві. Київ. до У мій перший приїзд 25 років тому з Борисполя я їхав на автобусі. Перед тим, як вирушити, водій чекав, поки автобус заповниться, це могло тривати скільки завгодно. Раніше люди на вулицях були дуже похмурими, заговорити з перехожим навіть не спадало на думку. Англійською говорили одиниці. Скрізь були кіоски, де продавались усілякі дурниці, дуже дивні для мене, як американця, продукти. У кіосках із піратськими дисками я багато чого купував — «Руки Вверх!», наприклад. На вулицях було багато людей і мало машин. Я не знав жодної людини, у якої був би власний автомобіль. після З аеропорту в місто я швидко дістався новою електричкою. На вулицях люди стали усміхненими й привітними. Провів експеримент: задавав перехожим запитання англійською. Приємно здивувало, що навіть ті, хто не говорить нею, все одно намагалися мені допомогти. Скрізь можна знайти зручні супермаркети, які працюють навіть уночі. У 1993 році Андріївська церква була на ремонті. Я бачив, що зараз її теж ремонтують. Проте сподіваюся, що це не той самий, а вже інший ремонт. На Бессарабському ринку з легкістю розрахувався кредиткою. На вулицях тільки нові іноземні машини. Як таке може бути? Львів. до Львів завжди був спокійним містом, культурною столицею. Тільки от дістатися з Києва було не так просто. Коли я вперше потрапив до України в 90-х, були купе та плацкарт. Мені здається, що плацкарт міг існувати тільки в Союзі, я більше ніде такого не бачив. Виглядав він страхітливо, ти не знав, чи вкрадуть твої речі, поки спатимеш. Раніше люди брали з собою їжу в дорогу. Тепер, якщо зголоднів у поїзді, можеш придбати там щось смачне. після Транспортне сполучення — перший індикатор змін у країні. Сучасні українські Інтерсіті — це комфорт, економія часу та грошей. Тепер усе місто — справжній туристичний центр. Жив у готелі Premier Hotel Dnister, краєвид із якого на Львів мене вразив. У Львові є на що подивитися, а ціни значно нижчі. Наприклад, пляшка пристойного пива коштує навіть дешевше, ніж пляшка води. За 500 гривень можна удвох повечеряти в хорошому ресторані. В Європі або в Америці зробити це практично неможливо. З’явилося багато громадських просторів. У 1993-му в нас такого не було, не було навіть закладів, щоби випити кави й довго розмовляти. Тому ми ходили в гості. Наші тодішні дискотеки — це коли голосно працює магнітофон у кімнаті гуртожитку. Тепер у Львові на кожному кроці затишні кавярні та ресторанчики. Харків. до У Харкова репутація індустріального міста. Перша українська столиця відома великими підприємствами та заводами, монументальними спорудами. Подорожувати в Харків ніхто не їздив. після Стереотипи не виправдали себе. Харків великий, енергійний і дуже цікавий. Зі Львова до Харкова я прилетів літаком. Прямого рейсу немає, потрібно летіти з короткою пересадкою в Києві, але все одно дістався досить швидко. Сподобалося, що квитки коштували не набагато дорожче, ніж на поїзд. Щоправда за сніданок довелося заплатити окремо й чимало. Харків вабить іноземців, особливо студентів. Я чув, що освіта коштує недорого в порівнянні з європейською, тут доступне житло, безліч університетів, чиї дипломи визнаються в багатьох країнах. Я б хотів завітати до Харкова ще. Скрізь афіші — навесні тут відбувається безліч заходів просто неба: пікніки, фестивалі, навіть концерти світових зірок.

Мережа готелів Premier провела експеримент, ідея якого — показати Україну з її туристичними реаліями очима гостя, який відкриває для себе країну. Premier організував конкурс і запросив іноземця, який, подорожуючи, поділиться своїми враженнями без фільтрів.

Україна для іноземців у більшості випадків — це брати Кличко та Андрій Шевченко, українська агенція Banda, яка нещодавно увірвалась у цей список, здобувши Канського лева за брендинг Євробачення та сміливе рішення Ukraine Now. Але що крім цього? Що бачать і що відчувають туристи, приїжджаючи до нашої країни?

Наш герой Річард Бентон — американець з Міннесоти, який У 1993-му вперше потрапив до україни і вивчив українську мову протягом року навчання за обміном у Києві.

Київ

до

У мій перший приїзд 25 років тому з Борисполя я їхав на автобусі. Перед тим, як вирушити, водій чекав, поки автобус заповниться, це могло тривати скільки завгодно.

Раніше люди на вулицях були дуже похмурими, заговорити з перехожим навіть не спадало на думку. Англійською говорили одиниці. Скрізь були кіоски, де продавались усілякі дурниці, дуже дивні для мене, як американця, продукти. У кіосках із піратськими дисками я багато чого купував — «Руки Вверх!», наприклад. На вулицях було багато людей і мало машин. Я не знав жодної людини, у якої був би власний автомобіль.

після

З аеропорту в місто я швидко дістався новою електричкою.

На вулицях люди стали усміхненими й привітними. Провів експеримент: задавав перехожим запитання англійською. Приємно здивувало, що навіть ті, хто не говорить нею, все одно намагалися мені допомогти. Скрізь можна знайти зручні супермаркети, які працюють навіть уночі.

У 1993 році Андріївська церква була на ремонті. Я бачив, що зараз її теж ремонтують. Проте сподіваюся, що це не той самий, а вже інший ремонт.

На Бессарабському ринку з легкістю розрахувався кредиткою. На вулицях тільки нові іноземні машини. Як таке може бути?

Львів

до

Львів завжди був спокійним містом, культурною столицею. Тільки от дістатися з Києва було не так просто. Коли я вперше потрапив до України в 90-х, були купе та плацкарт. Мені здається, що плацкарт міг існувати тільки в Союзі, я більше ніде такого не бачив. Виглядав він страхітливо, ти не знав, чи вкрадуть твої речі, поки спатимеш. Раніше люди брали з собою їжу в дорогу. Тепер, якщо зголоднів у поїзді, можеш придбати там щось смачне.

після

Транспортне сполучення — перший індикатор змін у країні. Сучасні українські Інтерсіті — це комфорт, економія часу та грошей.

Тепер усе місто — справжній туристичний центр. Жив у готелі Premier Hotel Dnister, краєвид із якого на Львів мене вразив. У Львові є на що подивитися, а ціни значно нижчі. Наприклад, пляшка пристойного пива коштує навіть дешевше, ніж пляшка води. За 500 гривень можна удвох повечеряти в хорошому ресторані. В Європі або в Америці зробити це практично неможливо.

З’явилося багато громадських просторів. У 1993-му в нас такого не було, не було навіть закладів, щоби випити кави й довго розмовляти. Тому ми ходили в гості. Наші тодішні дискотеки — це коли голосно працює магнітофон у кімнаті гуртожитку. Тепер у Львові на кожному кроці затишні кав’ярні та ресторанчики.

Харків

до

У Харкова репутація індустріального міста. Перша українська столиця відома великими підприємствами та заводами, монументальними спорудами. Подорожувати в Харків ніхто не їздив.

після

Стереотипи не виправдали себе. Харків великий, енергійний і дуже цікавий.

Зі Львова до Харкова я прилетів літаком. Прямого рейсу немає, потрібно летіти з короткою пересадкою в Києві, але все одно дістався досить швидко. Сподобалося, що квитки коштували не набагато дорожче, ніж на поїзд. Щоправда за сніданок довелося заплатити окремо й чимало.

Харків вабить іноземців, особливо студентів. Я чув, що освіта коштує недорого в порівнянні з європейською, тут доступне житло, безліч університетів, чиї дипломи визнаються в багатьох країнах.

Я б хотів завітати до Харкова ще. Скрізь афіші — навесні тут відбувається безліч заходів просто неба: пікніки, фестивалі, навіть концерти світових зірок.