fbpx
Розмір літер 1x
Колір сайту
Зображення
Додатково
Міжрядковий інтервал
Міжсимвольний інтервал
Шрифт
Убудовані елементи (відео, карти тощо)
 

Чому охорона праці не працює і як Faceebok допоміг нам зрозуміти це?

05/ 08/ 2019
  Олександр Ратій. Керівник центру охорони праці RACIO Як і у багатьох людей у ​​мене є особиста сторінка на Faceebok. І близько 1000 друзів там. Я постійно бачу в стрічці не тільки їхні пости, думки і фотографії, але і їх лайки. Людям подобається все – від хрестоматійних котиків і дитинчат до політичних партій, гороскопів і тестів «Дізнайся який ти сорт винограду?». Люди мегабайтами генерують симпатії, уподобання та е-моції. Найцікавіше у цьому процесі це те, як люди, водночас усвідомлено і інстинктивно, формують власний мережевий імідж. Додають до нього те, що вони хотіли б бачити в собі і фільтрують то, від чого хотіли б відмовитися. Три роки тому, ми створили сторінку нашої компанії «Центр охорони праці Racio.» у Facebook. Після – я попросив своїх 1000+ друзів поставити лайк цій сторінці. Я розумів, що охорона праці, це зовсім не котики, але… За тиждень сторінка зібрала 19 лайків. 1,9% користувачів вважають це цікавим. Ми займаємося питаннями охорони праці та промислової безпеки вже майже 10 років. Як і всі в цій сфері, я починав зі звичайних інструктажів, змушував співробітників вчити інструкції, здавати іспити тощо. Але досвід показував, що все це працює лише доки у полі зору персоналу присутній керівник. Навіть сам термін «охорона праці» передбачає наявність третьої сторони, якогось «охоронця», який стоїть за спиною поки хтось працює і охороняє цей процес. Але варто відвернутися – і люди не просто не дотримуються правил. Більш того – вони навіть докладають якихось зусиль, щоб не дотримуватися їх, йти проти. Це усвідомлення занурило мене у депресію. Знати, що справа, якою ти займаєшся, нікому не потрібна – це щонайменше сумно. Я розумів, що безпека як одна з базових потреб людини не може бути нісенітницею. Значить, щось було не так у методі.  системі взаємодії «людина-правила». Я багато думав про причини і наслідки і дійшов ось до якого висновку: Довгі роки ми жили в державній системі, де свобода людини (також одна із базових потреб) могла бути реалізована тільки у формі опору цієї системі. Помітний опір при цьому міг призвести до помітних наслідків – виключенню із партії, тюремному ув’язненню або навіть розстрілу. Дрібні ж прояви опору лишалися безкарними, непоміченими. І до них на свій лад долучались усі – від двірника до глави райкому. Саме із тої пори ми ходимо по газонах, куримо в недозволених місцях і не пристьобуємося у автомобілях. Ми пишаємося цим. Це наша особиста форма протесту проти системи.  Наша свобода. Тієї країни і тої системи давно вже немає. Але стара звичка невикорінна. Скільки має ще пройти часу, змінитися поколінь, партій і урядів перш ніж в нас зупиниться цей процес і з волелюбних хазар ми перетворимося в законослухняних європейців? Невідомо. Охорона праці у своєму класичному розумінні – це квінтесенція Системи. Нормальна людина буде максимум чинити цьому опір, мінімум – просто нудьгувати. Тоді я вирішив провести експеримент: виключив з процедури інструктажів інструкції як такі та змістив фокус із класичного «кожна сторінка інструкції написана чиєюсь кров’ю» на - «можна, звичайно, не дотримуватися цього правила, але тоді буде ось так». Після зміни підходу кожен наш тренінг закінчується … оплесками. Натхнений таким фідбеком я став роздавати візитівки, де вказана адреса нашої сторінки в Facebook, із проханням: «Якщо вам сподобалося наша лекція – поставте, будь ласка, лайк». За три роки після того ми проінструктували близько 4000 осіб і зібрали … 35 лайків. 1% користувачів вважають це цікавим. Таким чином вирішивши одну проблему ми одночасно стикнулись із іншою. Людям подобається те, що ми робимо, але вони соромляться цього. Трохи поміркувавши про причини такої поведінки ми дійшли висновку що у всьому винні Павлік Морозов та Олександр Матросов. Але це вже інша історія.

Олександр Ратій

Керівник центру охорони праці RACIO

Як і у багатьох людей у ​​мене є особиста сторінка на Faceebok. І близько 1000 друзів там. Я постійно бачу в стрічці не тільки їхні пости, думки і фотографії, але і їх лайки. Людям подобається все – від хрестоматійних котиків і дитинчат до політичних партій, гороскопів і тестів «Дізнайся який ти сорт винограду?».

Люди мегабайтами генерують симпатії, уподобання та е-моції. Найцікавіше у цьому процесі це те, як люди, водночас усвідомлено і інстинктивно, формують власний мережевий імідж. Додають до нього те, що вони хотіли б бачити в собі і фільтрують то, від чого хотіли б відмовитися.

Три роки тому, ми створили сторінку нашої компанії «Центр охорони праці Racio.» у Facebook. Після – я попросив своїх 1000+ друзів поставити лайк цій сторінці. Я розумів, що охорона праці, це зовсім не котики, але… За тиждень сторінка зібрала 19 лайків. 1,9% користувачів вважають це цікавим.

Ми займаємося питаннями охорони праці та промислової безпеки вже майже 10 років. Як і всі в цій сфері, я починав зі звичайних інструктажів, змушував співробітників вчити інструкції, здавати іспити тощо. Але досвід показував, що все це працює лише доки у полі зору персоналу присутній керівник. Навіть сам термін «охорона праці» передбачає наявність третьої сторони, якогось «охоронця», який стоїть за спиною поки хтось працює і охороняє цей процес. Але варто відвернутися – і люди не просто не дотримуються правил. Більш того – вони навіть докладають якихось зусиль, щоб не дотримуватися їх, йти проти.

Це усвідомлення занурило мене у депресію. Знати, що справа, якою ти займаєшся, нікому не потрібна – це щонайменше сумно. Я розумів, що безпека як одна з базових потреб людини не може бути нісенітницею. Значить, щось було не так у методі.  системі взаємодії «людина-правила».

Я багато думав про причини і наслідки і дійшов ось до якого висновку:

Довгі роки ми жили в державній системі, де свобода людини (також одна із базових потреб) могла бути реалізована тільки у формі опору цієї системі. Помітний опір при цьому міг призвести до помітних наслідків – виключенню із партії, тюремному ув’язненню або навіть розстрілу. Дрібні ж прояви опору лишалися безкарними, непоміченими. І до них на свій лад долучались усі – від двірника до глави райкому. Саме із тої пори ми ходимо по газонах, куримо в недозволених місцях і не пристьобуємося у автомобілях. Ми пишаємося цим. Це наша особиста форма протесту проти системи.  Наша свобода.

Тієї країни і тої системи давно вже немає. Але стара звичка невикорінна. Скільки має ще пройти часу, змінитися поколінь, партій і урядів перш ніж в нас зупиниться цей процес і з волелюбних хазар ми перетворимося в законослухняних європейців? Невідомо.

Охорона праці у своєму класичному розумінні – це квінтесенція Системи. Нормальна людина буде максимум чинити цьому опір, мінімум – просто нудьгувати.

Тоді я вирішив провести експеримент: виключив з процедури інструктажів інструкції як такі та змістив фокус із класичного «кожна сторінка інструкції написана чиєюсь кров’ю» на – «можна, звичайно, не дотримуватися цього правила, але тоді буде ось так».

Після зміни підходу кожен наш тренінг закінчується … оплесками. Натхнений таким фідбеком я став роздавати візитівки, де вказана адреса нашої сторінки в Facebook, із проханням: «Якщо вам сподобалося наша лекція – поставте, будь ласка, лайк».

За три роки після того ми проінструктували близько 4000 осіб і зібрали … 35 лайків. 1% користувачів вважають це цікавим.

Таким чином вирішивши одну проблему ми одночасно стикнулись із іншою. Людям подобається те, що ми робимо, але вони соромляться цього. Трохи поміркувавши про причини такої поведінки ми дійшли висновку що у всьому винні Павлік Морозов та Олександр Матросов. Але це вже інша історія.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Стартуй в Telegram боті
Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальними мережами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: