Вириваючи дані з правового небуття

03/ 07/ 2019

Артем Тарановський

Партнер АО «Головань і Партнери»

Для бізнесу, основаному на інтенсивному використанні великих масивів даних дані — це паливо та сировина. Та дані існували задовго до того, як вони стали сировиною. Тоді ще не було потреби розуміти, що вони таке з юридичної точки зору. Тепер така потреба є. Але це на так вже й просто у форматі «тут і зараз». Але що якщо замість уяви про те, що саме таке дані, почати з того, чим вони не є? Та таким чином окреслити дані як правове явище.

Окрім питань технічного характеру, найбільш важливими питаннями відносно даних у сфері бізнесу є володіння, доступ, використання, оцінка, ціноутворення та відповідальність. Та схоже, що питання володіння охоплює решту з них. Тоді є сенс подивитися на дані через призму власності.

Перш за все

Ось чому не так вже й просто зрозуміти, що становлять дані виходячи з наявного правого поля.

Ані англо-саксонське право, ані право континентальної Європи в цілому, ані закони й підзаконні акти, ані судова практика, ані доктрина не дають визначення, що таке дані з точки зору права.

Вони ніколи не знали даних. Не було даних в їх теперішньому вигляді, коли все це з’являлося й починало розвиватися. Відповідно, жодної уваги не приділялося  допоки вони формували Статус-кво.

Та хоча у тій чи іншій юрисдикції дані й їх похідні можуть підпадати під певні встановлені законодавством правові конструкції, не варто помилятися — не було жодного наміру охопити ними дані й пов’язані із ними питання. Лише тому, що дані та відповідні явища не були й не могли бути сприйняті тими, створював право. Дані були абсолютно їм невідомі.

Нехай правові визначення відсутні, цілком є можливим почати з сутності даних, яка зводиться до наступного: це характеристики об’єктів, дій, подій, що спостерігаються — незалежно від рівня абстракції таких характеристик.

Враховуючи джерело походження даних як явища, той факт, що це явище є частиною глобального середовища, виходячи з притаманних даним галузевих особливостей та відсутності особливостей у прив’язці до місцевості — вони не обмежені жодними кордонами, а також беручи до уваги все більш значущу роль міжнародної за визначенням економіки даних, є припущення, що дані й пов’язані з ними питання тяжітимуть до регулювання на глобальному рівні без специфіки на рівні окремих юрисдикцій. Але це питання навіть на завтрашнього дня.

Тим часом, повертаючись до призми власності

Чому власність. Та тому що це саме та правова концепція, яка першою спадає на думку при намаганні пояснити, чому ми маємо право на щось там. Та це найбільш розвинена концепція.

В цілому, власність охоплює приналежність речі особі з правом останньої виключати дії інших осіб щодо цієї речі та з можливістю передати це право іншій особі. Що є визначальним, то це безпосереднє володіння річчю, за якого воно виключається для інших, а безпосередній володар має правомочності володіти, користуватися й розпоряджатися цією річчю.

Сутність речі складає те, що вона є фізичним об’єктом, має якісні й кількісні характеристики, та є відносно стабільної у цьому відношенні протягом певного часу.

Це дозволяє речі бути відокремленою від інших речей, бути здатною до сприймання, ідентифікації, асоціювання її з кимось, бути задокументованою або іншим чином зафіксованою як така.

А загальноприйнятні засоби первісного асоціювання речі з кимось полягають у присвоєнні її з природного стану (як це робили збирачі й полювальники) або створенні.

Тепер до даних

Почнемо з того, що ніхто ніколи не зустрічав дані у дикій природі. Дотепер невідомо ані про родовища даних, ані про розвідані поклади даних. Та малоймовірно, що дані можуть бути присвоєні з природного стану.

Більш того, в той час як річ є такою собі річчю в собі, дані — це ніщо інше як сукупність характеристик інших здатних до спостереження феноменів — речей, дій, подій, явищ тощо. З цієї точки зору, дані — ніщо інше ніж щось підпорядковане, допоміжне, вторинне за своєю сутністю. Щось приречене на зображення характеристик чогось іншого.

Дійсно, є підстави стверджувати, що навіть якщо присвоєння викликає питання, дані все ще можуть бути асоційовані з кимось через їх створення. Взагалі-то, з точки зору появи чогось що неіснувало раніше, «створення» — це не зовсім те, що відображає сутність утворення даних. Скоріш це «фіксація». Або ж, якщо виходити за межі пересічного спостерігача, можна було зупинитися на «генеруванні».

Безпосередню участь у генеруванні даних зазвичай беруть постачальник товарів чи послуг та їх отримувач:

  • соціальна мережа та її користувачі
  • виробник автомобіля та його водій
  • телеком-оператор та його абоненти
  • ритейлер та його покупці

Поза жодних сумнівів, тут не можна обійтися без обох. У більшості випадків, це саме постачальник товарів чи послуг, хто зберігає контроль над даними. Та хто насправді має мати статус генератора даних? До кого з них дані мають найбільше відношення? Отримувач товар чи послуг, або їх постачальник, або ж обидва? Остаточно не зрозуміло. Та хоча такі випадки є чи не найбільш важливими й цікавими станом на тепер, вони не є єдиними можливими. Певні інші випадки є значною мірою менш суперечливі, як от генерування даних про погодні явища. Та є й інші випадки із галузевою специфікою, що навіть більшою мірою неоднозначні.

Навряд чи дані є річчю, але що вже точно — вони не є фізичним об’єктом. У більшості випадків вони є цифровими. А відтак, одиниця даних може бути безкінечно відтворена, не лишаючи при цьому початкового володаря первісної одиниці даних.

Відповідно, дії з боку інших осіб за визначенням не мають наслідків для початкового володаря, як у випадку із фізичним об’єктом. Отже, виключність — то не про дані.

Й хоча дані напевно мають якісні й кількісні характеристики, за такої здатності зберігати певне їх поєднання протягом часу, вони все ж позбавлені такої властивості, як здатність лишатися у визначеному стані за умов зовнішнього впливу.

Інакше кажучи, якщо річ можна схарактеризувати як щось відносно стабільне, дані скоріш є нестабільними. Та ситуація ще більш ускладнюється, коли така нестабільність поєднуються із згаданим безкінечним відтворенням.

Таким собі тестом може бути такий уявний експеримент: спробуйте довести, що дані є вашими, коли хтось там стверджує зворотне. Із урахуванням наведених притаманних даним особливостей, ви скоріш за все опинитесь у ситуації, коли не можна дати гадки, де є що та де є чиє.

Що цікаво, у справі 1978 року «Оксфорд проти Мосс», перед англійським судом постало питання, чи може інформація вважатися власністю, що якої може бути вчинена крадіжка. Та відповідь була «ні, не може».

Виходячи з цього

Чи може право власності у звичному його розумінні бути застосоване до даних? Чи є це можливим, визначити право власності на дані як повноваження мати абсолютний контроль над даними, що виключає бодай якийсь контроль з боку інших? Як на мою думку, то можна було б спробувати, але рішення на виході супроводжуватиметься ще більшою кількістю питань. Та що навіть більш важливе, такий підхід не дає відповіді щодо того, що саме можуть та чого не можуть робити з даними різні особи.

Чи можна прирівняти дані до речі? Чи доречно було б поширити розроблений первісно для речі правовий режим на дані? Як на мою думку, то ні. Дані безперечно не є річчю.

Тим часом

Хоча робота з даними лишається без правового підґрунтя, ніхто не припинятиме пов’язану із даними діяльність. А ті, хто лише придивляється до такої діяльності, безперечно не будуть зупинені у цьому самими лише станом речей щодо цього. Лишається тільки вдаватися до точкових юридичних маніпуляцій.

Найбільш актуальними питаннями як на тепер лишаються доступ до даних, використання даних та відповідальність. На щастя, ще навіть до того як питання володіння даними привернули увагу різних дисциплін та різних галузей, окремі з останніх вже мали сформовані історично певні концепції володіння даними.

Той сами «суверенітет даних». За цієї концепції володіння даними, покупець обладнання, що воно продукує дані, є й володарем самих цих даних, а виробник обладнання має можливість доступу до них тільки у разі дозволу на це з боку покупця. Ще одна концепція — «фактичний володар», коли твердження щодо володіння даними базується на фактичному контролю над ними.

Безвідносно до того, чи то є «суверенітет даних», чи то «фактичне володіння», чи то «прагматичне володіння», або ж якась варіація, схоже такі концепції лишаються найбільш поширеними аж до тепер та дозволяють компанії принаймні пояснити для себе дані як актив та внутрішнє його використання за відсутності надзвичайних наслідків.

Та щодо врегулювання зовнішніх відносин з приводу даних, контракт лишається найбільш релевантним правовим інструментом. Але, за відсутності законодавчого регулювання даних, володіння даними, прав на дані, це є надзвичайно важливим, аби такі контракти:

  • визначали, що таке дані та як вони будуть тлумачитися у тій чи іншій ситуації
  • уникали вживання концепції власності у її звичайному розумінні та без уточнень
  • уникали вживання концепції прав інтелектуальної власності, за виключенням комерційної таємниці
  • вичерпно визначали право використання, обов’язки й обмеження стосовно даних
  • вичерпно визначали умови відповідальності, охоплюючи питання точності даних та здатності їх до використання

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Читайте корисні статті та новини. Поширюйте їх соціальни мережами.
0 Шейрів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: